"Важко сказати, скільки за кордоном є українських поховань. Навіть Українське товариство охорони пам'яток історії та культури чи Національна спілка краєзнавців України навряд чи мають добрий реєстр і можуть назвати точну цифру. Такого реєстру ніколи не велося, - розповідає доктор історичних наук, професор Львівського національного університету ім. Івана Франка Богдан Якимович. - А недавно створений Інститут національної пам'яті (голова наш земляк Володимир В'ятрович) фізично не зміг такого реєстру ще створити. Втім, за кордоном є величезні масиви українських поховань. У Польщі, наприклад, в Пікуличах під Перемишлем поховані Українські Січові Стрільці та воїни Української Галицької Армії,. кілька років тому перепоховали на площі цього Українського меморіалу кілька вояків й Української Повстанської Армії, які загинули на переданих Польщі українських етнічних територіях. І час до часу польські шовіністичні кола знущаються над тими могилами. Також є поховання в інших селах Надсяння, на Холмщині, Лемківщині. Але в Польщі принаймні не змушують платити оренду і не зносять могили. У Німеччині й Чехії таке законодавство є. В Голландії теж, але плату за могилу Євгена Коновальця в Роттердамі оплачено на кільканадцять років наперед. Так само з могилою Степана Бандери в Мюнхені. Ми, Львівське обласне відділення Товариства "Україна-Світ" проводили наукові експедиції до Польщі на Підляшшя, дещо зробили із упорядкування там українських поховань. На початку 2000 років цим займався "Пласт". Узагалі, нам треба цю справу пильнувати – і державі, і громадським організаціям, активно співпрацювати з об'єднаннями українців за кордоном".
"Чи слід проводити перепоховання наших діячів в Україні?"
"Поховання осіб першої величини є місцем нашої історичної пам'яті. Президента ЗУНР Євгена Петрушевича з почестями перепоховали у Львові. Цю акцію організовував "Пласт". Але ось цікавий момент. Коли в Берлін, де був похований Є. Петрушевич, приїздили перші особи нашої держави, то завжди за протоколом вони йшли на цвинтар, ставили вінок і вшановували його пам'ять. Там були, якщо не зраджує пам'ять, і Л. Кравчук, і Л. Кучма. Прем'єрів було кілька. Тепер того місця в Берліні немає. І ось приїжджає туди Президент і вже на цвинтар не йде. Я не знаю, чи Петро Порошенко у Львові вклонявся могилі Євгена Петрушевича. Такі значні фігури нашої історії могли б бути поховані в тих місцях, де вони боролися за Українську державу. Адже Петрушевич не жив просто в Берліні. Він там боровся за нашу державність. Та ж історія і з Олександром Олесем (Кандибою), видатним письменником ХХ ст. Ми тепер у Празі знову втратили точку, куди ходили українці вшанувати його пам'ять і помолитися за його душу.
Мені доводилося бувати на цвинтарі в Вінніпезі. Там є український пантеон, колумбарій із похованнями наших відомих діячів. Добре впорядкована могила проф. Івана Огієнка (митрополита Іларіона). В таких державах, як Канада якесь людяніше ставлення до могил".
"Як ви ставитеся до ідеї створення "Українського Пантеону"? Де він міг би бути і що собою являти"?
"Мабуть, це треба починати і він, очевидно, має бути в Києві. Але такий пантеон коштує великі гроші. Україна через російську агресію зараз дозволити собі цього певно не може. Почув, ніби є пропозиція будувати на Лук'янівському цвинтарі Києва. Лук'янівського цвинтаря в Києві я не знаю, не бував там. Крім того він асоціюється із Лук'янівською в'язницею, яку побудували, щоб душити наш народ. Мабуть, краще розглядати таки Байковий цвинтар, де поховано багато видатних українців. Але там лежать і особи з дуже сумнівною репутацією. Теперішні нувориші забирають під могили велику площу землі, а їхні надмогильні пам'ятники – несмак при колосально витрачених грошах. Як воно виглядатиме в порівнянні із тими діячами, які заслуговують на справжню славу? У Львові, на Личаківському кладовищі ситуація краща. Немає дарма витрачених грошей, несмаку. Питання про пантеон має бути вироблено непоспішно. Із обговоренням. Прах Олександра Олеся потрібно забрати зараз, але також добре подумати, побачити подальшу перспективу. Бо такі випадки ще будуть навіть до будівництва пантеону. Мабуть, стоятиме питання і про Є. Коновальця. Бо теперішня еміграція – в основному заробітчани, не захоче ним займатися. Вони бачать лише долар чи євро і асимілюються в першому ж поколінні. А наша держава до цих святих для українців місць чомусь таки байдужа…"
"Чи не викличе пантеон нові конфлікти? Наприклад, коли в одному місці поховають Бандеру і Мельника".
"Ця історія не викликала б, думаю, ніякого спротиву. І один і другий боролися за Українську державу. Власне, про смерть Олега Ольжича, сина О. Олеся і керівника мельниківського крила ОУН першим дізнався С. Бандера і повідомив А. Мельника. Може бути інше. Якщо туди почнуть пхати людей, які служили іншій державі – наприклад, генералів Другої світової війни, які вірно служили Сталінові та ігнорували українське питання взагалі, були росіянами за вихованням, перекинчиками і яничарами. Для таких, як генерал І. Герасімов, немає місця в пантеоні. Він і йому подібні просто ненавиділи всіх українців".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Найбільше відомих українських емігрантів поховано у Франції.
"Як із похованнями видатних людей на чужій території ставляться в інших країнах?"
"Поляки, наприклад, старалися відразу поховати своїх провідних діячів на території Польщі. У Кракові на Вавелі є справді польський національний Пантеон. На території України, навіть у Львові на Личаківському цвинтарі теж є поховані видатні польські фігури, яких поляки могли би перенести до Польщі, та вони цього не роблять. Але попри все вони ховали своїх там, де самі хотіли. Ось поляки дуже пишаються Шопеном. Хоча це питання, чи знав той хоч польську мову. Але серце Шопена поховано в Польщі, а прах — у Парижі. І навіть неетнічних поляків, а тих, хто працював у Польщі і на Польщу, теж ховали в себе. Наприклад, у Кракові похований видатний вчений середньовіччя. Калімах. До речі, у поляків нам слід добре повчитися, як берегти свою національну пам'ять. Вони, мабуть, це вміють робити найкраще!"
3 
1
Коментарі