Здається, різнобарвні мозаїки на стінах будинків уже стали звичними для наших очей. Та на сьогодні гостро постало питання доцільності їхнього збереження в контексті декомунізаційної політики. Зразки радянського монументального мистецтва опинилися під загрозою знищення, а особливо мозаїки Донбасу, яких випробовує на міць не лише плин часу, а і руйнівна сила війни.
Дослідниця Євгенія Моляр пропонує подивитися на вже звичні зображення під іншим кутом зору. Під час лекції у межах гендерних досліджень у Фонді Ізоляція вона ознайомила слухачів із різними типами зображення жінок на мозаїках Донбасу.
За словами Євгенії Моляр, у радянському монументальному мистецтві переважало кілька жіночих образів.
Перший тип – андрогінний, в якому одночасно були присутні і чоловічі, і жіночі характерні риси. Так зображувалися переважно спортсменки або вчительки. У них слабко виражена жіночість – вона вирізнялася лише двома виразними кружечками, якими зображувалися груди.
Другий тип зображення жінок – це образи матері й колгоспниці. У них фігура жінки підкреслювалася грудьми, гіпертрофованими стегнами та неприродньо великими кінцівками.
"Ці "жінки-дерева" з великим руками стоять на дуже товстих ногах. Це подібно до давніх традицій зображення жінки у древніх культурах, коли підкреслювалися великі стегна, живіт і груди. Розпропагований в СРСР культ матері мав на меті прагматичну ідею збільшення народонаселення, особливо після 1955 року, коли радянська влада офіційно дозволила аборти", – розповідає Євгенія Моляр.
Для унаочнення своїх слів лекторка пропонує для ознайомлення добірку світлин із характерними тематичними мозаїками Донбасу. Коментуючи ці фотографії, вона звертає увагу на різні способи зображення чоловіків і жінок. Так, чоловічі образи постають перед нашими очима тендітними, спортивними, вони є своєрідним уособленням тріумфу промисловості, науки і техніки, а отже – прогресу. Натомість масивні "жінки-дерева" з неприродньо збільшеними кінцівками, зазвичай тримають у руках традиційні колоски і займаються сільським господарством.
На думку Євгенії Моляр, показовим є триптих художників–монументалістів, створений у 1970-х роках на стінах Маріупольського заводу важкого машинобудування ("Тяжмаш"). Панно "Сім'я" зображує характерний тип жінки-берегині з маленькими дітьми. Поряд на другому панно під назвою "Спорт" бачимо динамічних і струнких чоловіків, що грають у спортивні ігри. Такі протиставлення різних образів жіночого і чоловічого характерні для більшості творів тогочасного монументального мистецтва.
Та на Донеччині можна зустріти й нетипові жіночі образи. Серед них лекторка виділяє панно Івана Литовченка і Володимира Прядки "Земля Донецька".
"Зображена тут жінка лежить. Терикони – це її ноги, колосся – це її волосся. Жінка в образі землі. Сонце – це чоловік, який обіймає її руками і запліднює. Цей твір важливий не лише з огляду на авторське трактування жіночого образу, а й з точки зору технології створення монументальної мозаїки. Тут автори використовували натуральні матеріали – необроблений граніт і невеликі металеві пластини 2х2 см. Уся ця композиція представлена лише сірим кольором граніту і блиском металу, що забезпечує світло-тіньові ефекти", – каже мистецтвознавчиня.
Ознайомлюючись із творами радянського монументального мистецтва, неможливо обійти увагою доробок відомої художниці й громадської діячки Алли Горської. Свого часу вона працювала із жіночими темами і майже в усіх її творах монументальний жіночий образ є домінуючим.
Так, одним із найвиразніших творінь цієї мисткині, на думку Євгенії Моляр, є панно "Жінка-птаха". На ньому художниця зобразила фігуру жінки з головою лелеки. Епіграфом до цього твору Алла Горська взяла слова із Велесової книги "І мати співала, тая як красная птиця, яка несла пращурам нашим огінь для домівок їхніх".
Це панно створювалося на замовлення для магазину коштовностей, побудованого на початку 60-х років у центрі Донецька. Однак перед війною воно знаходилося в інтер'єрі Макдональдсу.
До усіх своїх творів Алла Горська завжди робила епіграфи, які рясніли жіночими образами. Поринувши в монументалістику, художниця ретельно вивчала народне мистецтво, зокрема творчість Ганни Собачко і Марії Примаченко, до яких часто апелювала.
Під час перебування у Донецьку в Алли Горської народилася ідея створення монументального панно із постаттю Жінки-України, яка йде полем пшениці і розгортає колоски руками. Однак почати цей твір їй не дозволили, а натомість долучили до роботи над мозаїкою "Шахтар і металург", що стала основною на комплексі панно школи № 5 м. Донецька.
"Ці мозаїки унікальні самі по собі. Та крім того, не менш важливою була творча колаборація художників, архітекторів і педагогів, оскільки ця п'ята школа створювалась як новітній навчальний комплекс і архітектурно вони вже задавали хід навчального процесу, який відрізнявся від стандартного – діти заходили в один корпус і протягом дня переміщалися по всім корпусам. Таким чином вибудовувалася нова педагогічна система, новий архітектурний підхід, а разом із тим – експериментальний творчий", – розповідає Євгенія Моляр.
За словами дослідниці, мозаїка зображує не просто шахтаря і металурга, а й розповідає про принципи буття людини, космосу. Однак, на думку лекторки, чоловічі образи й маскулінність зображені тут настільки декоративно, що, по суті, вони нівелюються художницею. М'язи, які мали би підкреслювати мужність, виглядають наче візерунки, орнаменти на тілі чоловіків.
Вищезгаданий образ Жінки-України, відображений в ескізах Алли Горської, незабаром було втілено в життя. Світ побачила "Квітуча Україна", підписана Галиною Зубченко. Схожість робочих ескізів та подальших конфлікт двох художниць стали приводом для дискусій щодо визначення авторки.
"Не можна сказати, що панно повністю відповідає ескізам Алли Горської, але воно ще менше відповідає Галині Зубченко. Досі тривають дослідження з метою встановлення авторства", – розповідає лекторка.
Незабаром для радянських митців настав скрутний період. У цей час було підписано "Лист-протест 139-ти", в якому 139 діячів культури та мистецтва, зокрема і Алла Горська, звертались до державного керівництва із закликом припинити репресії проти інтелігенції. Та замість цього розпочалися репресії проти підписантів. Митці, позбавлені можливості працювати, опинились без замовлень та засобів для існування.
Під тиском обставин і в ситуації безвиході Алла Горська та її бригада погодились на пропозицію створити велике панно у музеї Молодої гвардії у Краснодоні. Об'єкт, що мав надзвичайно велике ідеологічне значення, міг стати рятівним для опальних митців. Тож вони взялися за створення мозаїчного панно "Естафета", або "Прапор перемоги", розміром у 200 м.
"У цьому творі Алла Горська виокремила жінку. Перш за все, білим кольором. Крім того, зображена жінка йде попереду, найбільш жива, вітальна й виразна з усіх цих постатей. Проте потім Аллу Горську змусили відмовитись від авторства у цій роботі. "Меня лишили авторства, потому что дашь покаяние – дадим авторство. Работать могу, а вот имя свое носить не могу. Перехожу на нелегальную работу. Да здравствует подполье в монументальном искусстве!", – цитує відому мисткиню Євгенія Моляр.
За словами лекторки, мозаїка "Естафета" постійно перебувала під загрозою знищення. Та простий випадок врятував цей твір мистецтва. Під час чергового відрядження перший секретар Комуністичної партії України Володимир Щербицький завітав у Краснодон і відвідав міський музей. Під враженням від цієї масштабної мозаїки він висловив думку про те, що подібну композицію потрібно створити і в Києві під час будівництва Палацу культури "Україна". Такий відгук та увага посадовця стала запорукою збереження "Естафети".
Нині з метою збреження радянських моїзаїк фонд ІЗОЛЯЦІЯ створив онлайн-платформу SOVIET MOSAICS IN UKRAINE. Це проект фонду, присвячений вивченню мозаїк радянського періоду в Україні, а саме їх місцезнаходженню, авторам та історії створення.
7 
35413
Коментарі
1