30 вересня 1930 року польські поліцейські застрелили крайового коменданта УВО й провідника ОУН, 35-річного Юліана Головінського. Вирішили прибрати через те, що не змогли довести його прямої участі в антипольських акціях.
Головінський народився на теренах сучасної Львівщини. У складі австрійського війська брав участь у Першій світовій війні. Витримавши кілька великих битв на італійському фронті, оселився з родиною в Любачеві. Уже наприкінці 1918-го радісно вітав звістку про проголошення ЗУНР і почав організовувати українські збройні підрозділи з жителів Любачівщини. Ці підрозділи стали основою для створення Равської бригади Української Галицької Армії.
Командуючи солдатами бригади, воював проти поляків у Галичині. А після поразки - проти більшовиків і білогвардійців на теренах УНР. Після вимушеного переходу УГА на бік Червоної армії став одним із перших, хто знову перевів свої частини на бік армії УНР.
У часи поразки української національно-демократичної революції перебував на території Польщі. Утік із Ялівецького табору для інтернованих і оселився в Чехословаччині. У Празі зустрівся з багатьма ідейними українськими емігрантами, зокрема з Євгеном Коновальцем.
Головінського обрали Крайовим комендантом Української військової організації. Узяв псевдонім "Юлько". Як прихильник радикальної боротьби з поляками в лютому 1924 року ініціював створення "Летючої Бригади". Українські бойовики цієї бригади видавали себе за поляків чи німців, нападали на державні установи й виносили звідти кошти для організації українського спротиву. 28 березня 1925-го напали навіть на головну пошту Львова. Також Головінський розробляв новітню тактику боротьби проти поляків, не виключаючи застосування газової, біологічної зброї та авіаційних нальотів на важливі об'єкти.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Почали "вмиротворення" українців Галичини
Уперше Головінського арештували 1927 року в справі замаху на польського куратора Львівської шкільної округи Станіслава Собінського. Чоловіка вбили за сувору політику ополячення. Однак щодо Головінського бракувало доказів, тому його відпустили.
Уже 1930-го він став крайовим провідником ОУН. 20 вересня того ж року його заарештували вдруге, після відвідин у Львові штаб-квартири легальної української політичної партії УНДО. Хтось сповістив про його діяльність польську поліцію. Уже після смерті Головінського стало відомо, що зрадником виявився колишній бойовик "Летючої Бригади" Роман Барановський.
У в'язниці Головінського катували, але не дістали жодної інформації. Поліцейські розуміли, що не можуть надати громадськості прямих доказів антипольських злочинів Головінського. Викривати цінного агента Барановського вони не могли, тому вирішили замордувати провідника потайки.
Головінського вивезли до села Бібрки, де напередодні підпільники скоїли напад на поштовий віз. Там поліція зібрала свідків, які мали подивитися на нього та вказати, чи був Головінський серед учасників нападу. Однак замість того його прив'язали до дерева й випустили три кулі. Влучили в груди й чоло.
Згодом польська преса поширила офіційне повідомлення поліцейських, що Головінського застрелили під час невдалої спроби втечі.
У Празі 30 липня 1920-го створили Українську військову організацію. Головою обрали полковника армії УНР і командира січових стрільців Євгена Коновальця.
Перший осередок організації виник у Львові. Організація діяла нелегально на українських землях у складі Польщі. Крайові команди діяли в Чехословаччині, Німеччині й Литві. Вони мали налагоджувати зв'язки з українськими емігрантами, готували літературу й транспортувати зброю. Через посередників спілкувалися з урядовими колами ЗУНР і УНР. Метою організації було продовження національної боротьби за державність.
В УВО були організаційна, бойова, розвідна й пропагандистська референтури. Бойовим кістяком організації на випадок нової війни мали стати українські інтерновані частини Італії та Чехословаччини.
5 
1
Коментарі