Петро Древченко – перший з незрячих кобзарів, хто зважився передати зрячим аматорам виконавську школу гри на бандурі і відкрив перед ними таємниці традиційних українських співців. Він узяв на себе гріх відступництва старовинних цехових законів, які століттями оберігали від світу зрячих людей давню вустинську традицію епічного виконавства.
До початку ХХ ст. фактів передачі кобзарського виконавства незрячих до зрячих практично не було. Суворі співоцькі закони передбачали жорстокі покарання порушників, заборону на промисел й виконавство на кобзарських інструментах.
Петро Древченко народився 1863 року, місяць і дата невідомі, у сім'ї поміщицьких дворових на Полтавщині. Від народження був зрячим. У 12 років разом з батьками переїздить на проживання до Харкова. У 13 років хлопець захворів на віспу. Після виснажливої хвороби хлопець втратив зір. У 14 років батьки віддали хлопця в науку до знаменитого харківського кобзаря Гната Гончаренка. Як згадував згодом Петро Древченко, навчатися почав не примусово, а за власним бажанням.
Кобзарська наука у Гончаренка тривала за звичними тодішніми нормами – чотири роки. Петро пройшов усі етапи осягнення співоцького фаху – від прохача милостині для пан-отця й до віртуозного виконавця традиційного кобзарського репертуару. По завершенні науки у 18 років отримав дозвіл на самостійне кобзарювання. Кобзарював багатьма краями українських земель, часто вирушав на ходки до Росії, місцями проживання українських поселенців від Курська і до Уралу. Доводилося бувати на західноукраїнських землях, молдавських і білоруських околицях, кобзарські шляхи заносили навіть у Польщу та Чехію. За свою ексцентричність й моторність від кобзарської громади отримав прізвисько "Дригавка".
Петра Древченка часто запрошували на концерти народної музики, імпрези, громадські й церковні заходи. Нерідко його можна було зустріти у помешканнях відомих людей, на українських "квартирниках" - домашніх концертах тощо. За рекомендацією Миколи Сумцова та Дмитра Багалія Древченка часто включали до програми досліджень роботи філологічного та історичного факультетів Харківського університету, наочної демонстрації традиційного кобзарського виконавства для студентів і викладачів.
Його манерою гри захоплювався Микола Лисенко, і в 1907 р. для творчого гуртка при своєму хорі він запрошує Петра Древченка на посаду вчителя кобзарського виконавства. Однак, через сімейні клопоти Петро не міг лишати надовго своєї домівки в Залютиному.
У його житті було немало темних і суперечливих моментів, по-різному ставилися до кобзаря й представники української різночинної інтелігенції. У середині 1920-х років його гострий сарказм збив пиху з тоді ще молодого й амбітного поета Миколи Бажана, який вперто намагався вплинути на репертуар і триб життя харківського співця. Петро Древченко категорично не хотів миритися із нав'язуваною пролетарським поетом доктриною нового соціалістичного життя. Співець знітив Миколу Бажана настільки, що той затаїв на співця глибоку образу. Згодом помстився йому й всьому кобзарству поемою "Сліпці", у якій грубо перекрутив і спотворив роль українських мандрівних співців.
Останні згадки про Петра Древченка стосуються 1929 року. Його зникнення нерідко пов'язується з участю у Кобзарському з'їзді, що проходив в Харкові у 1930-му році.
Петро Древченко був одружений і мав двох синів. Доля родини Древченків наразі є невідомою.
За матеріалом "Сніп"
1 
1
Коментарі