Григорій Файда народився 1913 року в селі Ситихів піді Львовом. Батьки, Іван і Ксенія, мали трьох дітей — Марину, Романа, Гриця. Про нього досі згадують у Ситихові. Якось 4-річний Гриць запитав у польського поліціянта, чи може той написати "111" одним штрихом. Поліцай не зумів. Тоді малий трьома пальцями (Тризуб!) зробив штрих на піску — три одиниці.
Батьки віддали його до філії Львівської академічної української гімназії, де вчилися багато відомих згодом діячів Організації українських націоналістів — Микола Лебідь, Лемик, Роман Шухевич. Гриць також вступив до скаутів — Пласту — у 7-й курінь імені князя Лева. 1930 року став членом ОУН.
Був невисокий, міцний, хороший спортсмен. Волосся русяве, очі сині. Добре вчився, мав гарну пам'ять, знав німецьку й італійську. Коли товариші сиділи над книжками, Гриць ішов на пляж, а на іспиті все знав краще від усіх.
Ходив зосереджений, навіть похмурий, але коли бував у гуморі, то цікавішого співбесідника годі шукати: ерудит, майстер парадоксів, дотепник. Ангелом не був, мав запальну вдачу, навіть ліз у бійку з товаришами. Потім шкодував. Був відчайдушний, любив ризикувати. Його псевдо — Бомба — від вибухової вдачі. Шанував товариство панянок, гарно танцював. Любив каву. Не вмів бути ощадним з грішми, купував дорогий і модний одяг. Але не носив — казав, що немає для кого вбиратися. Ще в гімназії купив собі фотоапарат. Але жодного свого портрета для нащадків не залишив.
У рік закінчення гімназії — 30 листопада 1930-го — брав участь у нападі бойовиків ОУН на пошту в Городку Ягайлонському (нині Городок на Львівщині) з метою забрати гроші. Оунівці вважали, що це гроші українських платників податків, яких визискує польський окупаційний режим. Замах не вдався: кількох нападників захопили, згодом судили. Але Файда свою групу зумів вивести — серед білого дня. Рано чи пізно їх би викрили, тому провід наказав бойовикам виїхати за кордон. 23 грудня 1933 року Файда разом з іншими "засвіченими" бойовиками покинув Львів.
Незабаром їх відправили до Італії, де на островах Ліппарі разом із хорватськими усташами проходили військовий вишкіл. Згодом українців відправили на Сицилію.
У жовтні 1937 року за дорученням проводу Організації українських націоналістів Григорій Файда виїхав на Далекий Схід із Михайлом Гнатівим (Чорний) та Грицем Купецьким (Джура). Старший групи — Купецький. Завдання — налагодити співпрацю з командуванням японської армії задля спільної боротьби проти СРСР, у розвалі якого Японія була зацікавлена. Відпливли з Неаполя на кораблі "Каторі Мару", курсом на Йокогаму. Кошти були обмежені, тому хлопці їхали в каюті третього класу. ОУН оплатила дорогу й харчі, кожному на руки видали по $50. Подорож тривала десь 6 тижнів — через Суецький канал, Індійський океан.
Перша зупинка — Порт-Саїд у Єгипті. Від екскурсії до пірамід трійця відмовилася — економили кошти. Пішли оглянути місто. Тут стався інцидент між Купецьким та Файдою. Той побачив у вітрині фотоапарат за $45 і хотів його купити. А це майже всі кишенькові гроші. Купецький Бомбі заборонив — мовляв, треба бути ощадним. Файда наполягав — і вони посварилися. Бомба апарат не купив, але на зло зверхникові розтринькав усі свої гроші, купив якийсь старий кинджал, який йому сто літ не був потрібен.
У порту Йокогама їх зустрів генерал Угая. Судячи з його чину та привітності, вони дійшли висновку, що японці справді зацікавлені у співпраці з українськими націоналістами. До Токіо хлопців доставили на таксі й поселили в одному з найбільших готелів — "Санно". Про витрати просили не турбуватися, бо господарі вважають їх своїми гостями. При першій зустрічі з офіцерами Генштабу імператорської армії українців спантеличили церемоніальні поклони японських військових — ніхто не знав, як на це реагувати.
27 листопада 1937 року хлопці прибули до столиці Маньчжурії міста Сінкйо, звідти — до Харбіна, де оселилися в готелі "Орієнт". Від японської воєнної місії одержали кошти на житло й теплий одяг, бо приїхали в літньому, а в Харбіні стояли морози.
Налагодили зв'язки з місцевими українцями та групою українських націоналістів, що діяла в Харбіні під керівництвом Романа Корди (Федоріва). Включилися в роботу Української національної колонії, що складалася з українців, депортованих на Далекий Схід іще за часів царату й утікачів із СРСР. Оживили роботу молодіжного товариства "Далекосхідна Січ". Проводили військові вишколи: на базі "Січі" планували утворити збройні відділи під керівництвом Файди.
Однак із вересня 1939-го японці почали робити ставку на російські білоемігрантські сили й різко змінили ставлення до посланців ОУН. Майор Ямаока вимагав від українців припинити антиросійську агітацію й підпорядкуватися росіянам. Купецький це рішуче відкинув. Що робити далі? Зв'язок із Проводом втрачено. Діяльність УНК зводилася лише до культурницьких акцій. Та й треба було дбати про заробіток, бо японська воєнна місія відмовилася їх фінансувати.
1941 року Купецький написав прохання поновити співпрацю до Генштабу японської армії в Токіо. Восени співпраця відновилася, японці оплатили приміщення для українського штабу. Тут працювали Купецький, Файда та Хмельовський (Борис Куркчі). На друкарській машинці випускали перший на Далекому Сході націоналістичний журнал "Сурма", що розходився між молоддю "Далекосхідної Січі". Вийшло чотири номери-місячники. Мріяли про незалежну Зелену Україну — на колонізованих українцями теренах Далекого Сходу.
На початку 1943 року японці знову втратили інтерес до оунівців. У Проводі ОУН про висланих на Далекий Схід просто забули: організація, вже розколена на поміркованих мельниківців і радикальних бандерівців, почала збройне протистояння з німцями й НКВДистами. Хлопці почувалися непотрібними в Маньчжурії. Але японці дозволу на виїзд не давали. Виживали як могли. У пошуках заробітку Григорій Файда спочатку виїхав на провінцію, а потім у Сінкйо. Подальша його доля невідома. 8 серпня 1945 року в Маньчжурію вступили радянські війська. Порядкування тут вони почали з чистки неблагонадійних. Імовірно, у них був знищений і Файда, адже своїх переконань не приховував. Та й сховатися європейцеві серед азійського населення було непросто.
На Далекому Сході жило понад мільйон українців
Зелений Клин — частина Далекого Сходу (тепер Приморський край та Амурська область Росії), куди масово переселялися українці з Полтавщини й Чернігівщини на початку XX ст. Площа понад 500 тис. кв. км, населення — 2,5 млн душ. Із них, за переписом 1926 року, українці становили 47%. Представники ОУН мали плани щодо створення далекосхідної української держави — так званої Зеленої України. Із сусідньої Маньчжурії вели пропаганду, готували кадри — військові, адміністративні, господарські. Планувалося, що авторитетні тамтешні українські діячі згодом увійдуть до уряду Зеленої України. Коли Червона армія увійшла в Маньчжурію, кілька сотень послідовників цієї ідеї були розстріляні. Інші зуміли емігрувати.
2 
1
Коментарі
14