10 жовтня у київському Будинку вчених в рамках публічних лекцій клубу Політ.ua відбувся виступ доктора історичних наук Олексія Толочка. Лекція носила назву "Как поссорились Михаил Петрович с Михаилом Александровичем".
Вона ілюструвала останній розділ з нової книги Толочка "Київська Русь і Малоросія у 19 столітті", присвячений дискусії, яка розгорілася між Михайлом Погодіним та Михайлом Максимовичем про те кому належить спадщина Русі. Сам автор, жартуючи, пояснив чому дав своєму виступу таку гоголівську назву:
"Ця дискусія, що почалася між двома дуже давніми друзями так само, як і у повісті Гоголя, вилилася у довгу тяжбу між українською і російською історіографією. Так чи інакше генеральною темою є те як виникла українська історія. Тобто не як виникло минуле України, а як виникла оповідь про минуле, яку ми називаємо історією, яку вивчаємо в школі і вона нам здається цілком звичною".
Погодін стверджував, що "великороси" після монгольського нашестя мігрували на північ, тоді як "малороси" прийшли у тодішні Київське, Переяславське і Чернігівське князівства "з Карпат". Максимович заперечував йому, говорячи, що українці є автохтонним населенням Подніпров'я.
В історіографії вважалося, що український філолог Максимович "виграв" цю суперечку.
"Дискусія між філологом і істориком. Ми сьогодні знаємо її, переважно, завдяки величезній примітці, яку зробив Михайло Грушевський у першому томі своєї "Історії України-Руси". Між іншим він подав цей звіт про дискусію між Погодіним і Максимовичем. Власне, Грушевський встановив канон розмови про ці події, який ми досі можемо знайти у безлічі переповідань сучасних українських авторів", - повідомив історик.
Олексій Толочко підкреслив особливість наукових дискусій у 19 столітті, в межах яких велася суперечка Максимовича з Погодіним:
"Суперечка ніби-то наукова, але, прочитавши статтю Погодіна, Максимович написав Осипу Бодянському — також українцю, який у Москві був секретарем "Общества любителей истории древностей российских", що він має якось відреагувати. Писав він в таких виразах: "Поднимаю корогву за нашу мову, за нашу землю-мати, с которой выживает прадедов наших почтенный академик". Очевидно, що за науковими аргументами стояли й інші — емоційні, ідеологічні і так далі. У 19 столітті історія часто ставала сурогатом політичної діяльності. Наукові праці писалися "с фигой в кармане" і мусіли бути прочитані у цьому ж ключі — потрібно було розпізнати цю "фігу". Максимович думав, що "фіга" Погодіна полягає у тому, що він виселяє українців із нажитих територій".
Толочко наголошує на курйозності ситуації. Наступники Максимовича в обстоюванні української історії, зокрема Грушевський та Антонович, виводили право українців на києво-руську спадщину саме зі слів Максимовича, який фактично обстоював єдність "малоросів" та "великоросів":
"Погодін пропонував окрему історію для українців — як міг і як її розумів, а Максимович у всіх своїх листах фактично казав: "Ні-ні, дякуємо. Нам не треба. Ніякої окремої історії не може бути"... Для Максимовича існування "малоросів" і "великоросів" у давні часи було запорукою єдності".
Наприкінці лекції один зі слухачів зробив незвичних для наукових зустрічей жест — зіграв на фортепіано.
2 
1
Коментарі
5