Надія Суровцова вчила американців толерантності

5

18 березня 1896-го у Києві народилася історикиня Надія Суровцова. Вона брала участь у органзації Української Центральної Ради 1917 року. Працювала у Генеральному секретаріаті закордонних справ.

На початку 1919-го разом із делегацією Директорії Української Народної Республіки відправилась на Паризьку мирну конференцію. До Франції не потрапила через проблеми із документами. До Києва не поверталась, бо там точилися бої із більшовиками. Оселилася у Відні. Закінчила філософський факультет університету і почала працювати у Віденській сільськогосподарській академії. Брала участь у роботі Міжнародної жіночої ліги миру і свободи. Учасниці цієї організації займалися виявленням і подоланням причин воєнних конфліктів.

 

1924-го у Вашингтоні організовують конгрес ліги. Після нього планують провести агітаційне турне "Поїзд миру". Голова організації Джейн Адамс запрошує долучитися і Надію Суровцову. Разом із 24 жінками має їздити американськими і канадськими містами із лекціями на підтримку рівності людей незалежно від статі та раси. Серед учасниць іще одна українка - Оксана Драгоманова-Храпко, кузина Лесі Українки.

Gazeta.ua пропонує ознайомитись із фрагментами спогадів, які залишила Надія Суровцева про поїздку до США.

"У двадцяти трьох штатах я зверталася не лише до місцевих, але і до земляків-українців. То була переважно прорадянська авдиторія з ворожими настроями. Ці настрої виявлялися в дуже темпераментних репліках, але мене особисто жодна "партія" на зборах ніколи не скривдила. Мені щастило втихомирювати їх своїм авторитетом", - описувала Надія Суровцова.

У Нью-Йорк прибувають 23 квітня. Надія Суровцова в першу чергу йде до Українського робітничого дому. Бере участь у засіданні на якому обговорюють знущання поляків над українцями на Галичині. Потім виступає перед американцями у готелі "Пенсильванія" разом з іншими жінками з Європи. Вперше у житті робить це англійською. Розповідає, що їй довелося бачили наслідки війни та блокаду міста. Просить цінувати мир.

 

"Грім оплесків і сміх вітали мене. З оплесками я погодилася одразу, але сміх здивував, - описувала ту зустріч. - Причина виявилася пізніше. Вимовляючи старанно слово "блокада", я сказала його так, що по-англійськи звучало, як "дубова голова" - дубина. Отже, виходило, що ми досі бачили тільки дурнів. Цей виступ згодом надрукували американські видання, і в київському "Большевику".

Вийшовши у сквер в Нью-Йорку разом з іншими представницями ліги, помічають афроамериканку із немовлям. Просять взяти на руки дитину і здивовано розглядають. Фотографуються з нею.

Заблукавши, питають темношкірого чоловіка, як їм пройти до місця зустрічі. Той лякається і чимдуж тікає. Європейкам пояснюють, що таким чином досить часто провокують афроамериканців і потім добиваються покарання за спробу зґвалтування.

"У вагоні я побачила кілька вільних місць, але люди стояли. Я підійшла і сіла біля негритянки з дитиною, - ділилася враженнями Надія Суровцова. - Вийняла з кишені цукерка і дала малій. У матері блищали сльози на очах. Я подумала, що, може, вони бідні? Але то було інше почуття. Виявилось, що білі ніколи не сідали поруч чорних".

Наступного дня відправляються на залізничний вокзал. Для членів делегації відводять окремий спальний вагон. Його мають відчіпляти від потягів у містах, де заплановані виступи.

Жінки прокидаються досить рано та йдуть снідати до вагону-ресторану. Потім прямують до залу, де на них чекають репортери і публіка. Після виступів, подекуди влаштовують фуршети за участі місцевої влади. Потім хтось із місцевих опікується двома-трьома гостями. Показують місто і везуть до себе додому.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У в'язниці помер колишній начальник генштабу

В Чикаго Надія Суровцова із двома француженками опиняється у родині заможних фабрикантів Джонсонів. Вони мають триповерхову віллу з куховаркою, посудомийницею, покоївкою, садівником та водієм. У будинку розміщується величезна бібліотека, їдальня, зимовий сад.

"Рівно о сьомі годині ранку Джонсони сідали разом за сніданком в їдальні, прибрані, одягнені за всіма вимогами, - описувала побачене Надія Суровцова. - Після сніданку вони ніжно прощалися, і господар їхав на фабрику, де залишався до вечора і тільки на восьму повертався додому на обід. Жінка його зустрічала весела, привітна, лагідна. Впродовж цілого дня траплялися у неї неприємності, вона і сердилась, і журилась – увечері і сліду того не було. Ставилися вони один до од нього дуже приязно. Без солодкої надмірної штучної ніжності".

 

Гості дивуються зовнішньому вигляду 50-річної господині. Дають їй не більше тридцяти п'яти. Розпитують, як вдається так гарно виглядати.

- Я не працюю, але роблю все можливе, щоб чоловік мав доглянутий дім і родину, - ділиться місіс Джонсон. - Для привабливого вигляду я щодня відвідую масажиста і граю в теніс. Думаєте хочеться в мої роки? Мушу, так відробляю свій хліб.

Повсюди до Надії Суровцової підходять представники українських організацій, запрошують виступити у них. Багато обурюються, коли чують антивоєнні заклики та про рівні права - замість націоналістичних гасел. Деякі зустрічі зривають. Люди з різними баченнями б'ються, доводиться викликати поліцію.

В одній із сутичок колишньому представнику уряду Західноукраїнської Народної Республіки Лонгину Цегельському вибивають око. В українських газетах починають писати, що вона агент більшовика Льва Троцького.

"Коли розпочалися дискусії, температура зібрання досягла точки кипіння, - писала українська газета "Свобода". - Один бувший офіцер української армії з усією силою свого патріотичного гніву накинувся на миролюбиву делєґатку. Доводив їй, що вона помилилася адресою. Свій реферат повинна була звернути не до українців, що стогнуть під брутальним лядським чоботом у Галичині та московським на Великій Україні. Чому не пішла вона проповідувати мир і благовоління до Парижу, Лондону, Варшави, Москву, а взялася вилити оливи на змучені у боротьбі і повні святої ненависті душі української еміграції".

 

У Вашингтоні протягом 1-7 травня проходить Четвертий конгрес Міжнародної жіночої ліги миру і свободи. Делегатів приймає у Білому домі президент Келвін Кулідж.

"Резиденція президента США нагадала звичайний поміщицький, та ще й не надто багатий, будинок у садку. Він не зрівняється з палацами та парками польських магнатів в Україні, – зауважує Надія Суровцова. – Мені лише сподобалася довга галерея портретів усіх президентів та їхніх дружин".

У Капітолії показують першу конституцію. Потім везуть до могили Джорджа Вашингтона. Студенти-афроамериканці запрошують виступити в університеті. Надія Суровцова розповідає про кріпацтво в Україні, порівнює із рабством у США.

 

×