На яких підставах Україна проголосила Незалежність - добірка документів

13

 

Протягом ХХ ст. українці завзято боролися за власну державність. До 30-річчя Незалежності України Gazeta.ua зібрала основні документи, які відображають прагнення суверенності.

"Самостійна Україна", 1900 рік

Брошура адвоката Миколи Міхновського "Самостійна Україна" вийшла друком 19 лютого 1900 року у Львові. Це текст його промови у будинку просвітників Олександра та Софії Русових під час Шевченківських свят.

У ній вказав на русифікаторську політику царів. Заявив, що Україна має повернутися до статусу, який існував на основі Переяславського трактату 1654 року. Стосунки з Росією мали стати конфедеративними. Москва їх порушила і це давало право Україні на відмову від союзу та повернення до самостійності. Ці думки на той час були дуже радикальними і промову вважали скандальною.

"Яким правом російське правительство поводиться з нами на нашій власній території, наче зі своїми рабами? Яким правом відносно нас, тубільців своєї країни, видано закон з 17 травня 1876 року, що засуджує нашу національність на смерть? На підставі якого права на всіх урядах нашої країни урядовцями призначено винятково росіян або змоскалізованих ренегатів?" - заявив він.

У березні 1900-го організація "Молода Україна" у Львові надрукувала промову Міхновського брошурою тиражем 1 тис. примірників. Вона стала першим виданням Революційної української партії.

Універсали Української Центральної Ради, 1917-1918 роки

Українська Центральна Рада стала першим політичним представницьким органом українців у Російській імперії. Сформувалася у Києві після зречення російського імператора Миколи ІІ.

Перший Універсал ухвалили 23 червня 1917 року. Декларував проголошення автономії України у складі Росії. Тоді в УЦР вважали, що українці зможуть отримати національну та політичну автономію у межах майбутньої Російської республіки.

Другий Універсал від 16 липня 1917 року історики називають кроком назад. Центральна Рада пообіцяла до Всеросійських установчих зборів не робити самовільних кроків до здійснення автономії України.

Третій Універсал ухвалили 20 листопада 1917 року. Він проголосив Українську Народну Республіку. Україна не відокремлювалася повністю від Росії, але вся влада належала тільки Центральній Раді та Генеральному секретаріату.

Четвертий Універсал від 22 січня 1918-го проголошував Незалежність України. УНР стала вільною суверенною державою українського народу.

 

Грамота до всього українського народу, 1918 рік

Перший офіційний документ Української Держави оприлюднили 29 квітня 1918-го. Грамота сповіщала про встановлення диктатури гетьмана Павла Скоропадського до часу обрання всеукраїнського парламенту — Сейму.

Грамота проголошувала приватну власність підґрунтям культури і цивілізації. Встановлювала повну свободу купівлі-продажу землі. У великих землевласників мали відчужувати ділянки землі за їх справжньою вартістю на користь хліборобів.

Після поразки Третинного союзу Павло Скоропадський зрікся влади. Влада перейшла до Директорії УНР.

 

Відозва Української національної ради, 1918 рік

1 листопада 1918-го українські військові захопили владу у Львові та інших українських містах Австро-Угорщини. Сформували Українську національну раду, яка стала вищим законодавчим органом ЗУНР.

Вона виступила з відозвою до українців колишньої Австро-Угорщини.

"Доля Української Держави в твоїх руках. Ти станеш як непобідний мур при Українській Національній Раді і відіпреш усі ворожі замахи на Українську Державу. Заки будуть установлені органи державної власти в законнім порядку, українські організації по містах, повітах і селах мають обняти всі державні краєві і громадські уряди і в імені Української Національної Ради виконувати власть. Де сього ще не зроблено, дотеперішні неприхильні Українській Державі уряди мають бути усунені", - йшлося у документі.

Після проголошення ЗУНР розпочалась війна з Польщею, яка завершилась поразкою українців.

Універсал Директорії Української Народної Республіки про злуку із ЗУНР, 1919 рік

22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві проголосили універсал про об'єднання УНР і ЗУНР у соборну Україну.

Попередній договір про об'єднання підписали 1 грудня 1918-го у Фастові на Київщині. З галичанами домовилися про автономний статус ЗУНР — як Західної області УНР.

3 січня 1919 року Українська національна рада ЗУНР у Станіславі - сучасний Івано-Франківськ, прийняла ухвалу про злуку і надала повноваження делегації укласти об'єднання. 22 січня 1919-го у Києві урочисто проголосили об'єднання.

 

"В одинадцять годин ранку на площу, під звуки музики, почали приходити українські військові піхотні частини, артилєрія і самострільні команди, котрі стали шпалірами з усіх чотирьох боків площі. За військом поволі збиралась велика кількість народу, котра до початку урочистости заповнила всю площу й сусідні вулиці. Багато вилізло на дерева для того, щоб звідтам краще побачити урочистість", — описує події 22 січня 1919 року на Софійському майдані Києва Українське телеграфічне агенство.

Акт Злуки фактично припинив дію після того, як представники Галицької армії в односторонньому порядку 6 листопада 1919 року підписали угоду з російською Добровольчою армією.

Постанова ВУЦВК і РНК УСРР № 202 від 30 квітня 1925 "Про заходи термінового переведення повної українізації радянського апарату"

26 січня 1925-го Всеукраїнський центральний виконавчий комітет й Рада народніх комісарів УСРР ухвалили постанову про переведення усіх державних установ і державних торговельно-промислових підприємств на українську мову не пізніше 1 січня 1926 року.

Історики розглядають різні причини політики українізації. Більшовики декларували забезпечення права на національне самовизначення, це стало один з основних їхніх лозунгів. Владі потрібно було заспокоїти розбурхане подіями 1917 - 1920-х років селянство, яке постачало в міста харчі. Офіційно говорили про намагання наблизити русифіковане місто до українського села.

В Україні у 1920-х сформувалось активне мистецьке життя, яке пізніше отримало назву Розстріляне відродження. Згідно з офіційними даними, службовців центральних апаратів народних комісаріатів українізували на 70-95%, обласний апарат - на 50%, районний - на 64%, народні суди - на 62%, міліцію - на 58%, кооперацію - на 70%.

На початку 1930-х років українізацію почали згортати. Почались репресії проти українських діячів. Один з найбільших прихильників українізації політик Микола Скрипник 7 липня 1933 року здійснив самогубство.

Постанови Великого збору Організації українських націоналістів, 1929 рік

28 січня - 3 лютого 1929 року у Відні пройшов збір представників українських націоналістичних організацій. Українська військова організація та студентські націоналістичні спілки об'єдналися в Організацію українських націоналістів. Головою обрали полковника Євгена Коновальця.

Під час засідань ухвалили постанови про устрій ОУН. Вона ставала праворадикальною. Найвищим керівним органом став Великий збір, на якому мали обирати виконавче правління - Провід українських націоналістів. Саме конгрес 28 січня - 3 лютого і став Першим Великим збором ОУН.

 

Рішення збору опублікували у "Постановах Великого збору Організації українських націоналістів".

"Українська держава буде змагати до осягнення господарської самовистачальності нації, збільшення народнього майна та забезпечення матеріального благобиту населення, шляхом розбудови всіх галузей народнього господарства.

Господарське життя країни буде побудоване на основі співпраці держави, кооперації та приватного капіталу. Поодинокі ділянки народнього господарства будуть розділені між ними, стануть предметом їх рівночасного й рівнорядного діяння, у залежності від користности цього для цілости народнього господарства та для інтересів держави", - йшлося у докуметах.

Декларація про Незалежність Карпатської України, 1939 року

15 березня 1939 року у Хусті на Закарпатті проголосили Незалежність Карпатської України. До цього більша частина сучасної Закарпатської області була у складі Чехословаччини. Після розпаду Австро-Угорської імперії закарпатські українці активно виступали за об'єднання Карпатської України з іншими українськими землями. Але на основі рішень Сен-Жерменського і Тріанонського договорів ця земля перейшла під владу Праги. Українця продовжили боротьбу за автономію.

У жовтні 1938 року українці проголосили автономію Карпатської України зі столицею в Ужгороді, де постав свій уряд. Для захисту краю в Хусті створили Організацію народної оборони "Карпатська Січ". 15 березня 1939 року у Хусті проголосили Незалежність. Президент Августин Волошин проголосив Декларацію про Незалежність.

"Рішенням словацького сойму була проголошена незалежність Словаччини. Тим була змінена й міжнародна ситуація Карпатської України, яка рішенням нашого Сойму буде ще офіційно проголошена незалежною державою. До остаточного рішення Сойму наша влада вже тепер цю нашу незалежність проголошує", - сказав він по радіо.

В ніч з 13 на 14 березня 1939 року на Карпатську Україну напала Угорщина. Попри спротив українців, 18 березня більшу частину території Карпатської України окупували угорські війська.

Акт відновлення Української Держави, 1941 рік

30 червня 1941 року ОУН (б) у Львові проголосила Акт відновлення Української Держави. Документ зачитав голова Національних зборів Ярослав Стецько з балкона будинку товариства "Просвіта" на площі Ринок. Львівська радіостанція повідомила про це населенню України й передала благословення митрополита Андрея Шептицького.

"На західних землях України твориться українська влада, яка підпорядкується Українському національному урядові, що створиться у столиці України - Києві з волі українського народу", - йшлося в акті.

 

Його засудили члени ОУН Андрія Мельника, вояки Української повстанської армії Бульби-Боровця. Вважали юридично нікчемним.

15 вересня Ярослава Стецька та Степана Бандеру німецька адміністрація заарештувала. У січні 1942 року їх запроторили в концтабір Заксенхаузен. Українська Держава припинила існування.

Програма Української робітничо-селянської спілки, 1960 рік

 

Українську робітничо-селянську спілку заснували юрист Левко Лук'яненко та партійний працівник Степан Вірун. Вона стала першою підпільною організацією партійного типу в Україні повоєнного періоду.

Перші організаційні збори УРСС відбулися 6 листопада 1960 року у Львові в помешканні правозахисника Івана Кандиби.

Лук'яненко склав програму спілки на основі ідеї про мирну боротьбу з режимом.

"Виступив Лук'яненко спочатку. Потім я. Я сказав приблизно такі фрази, що викликали тоді навіть між нами непогодження: "Проєкт програми взагалі я схвалюю. Але мені не подобається те, що то на базі марксизму-ленінізму вона побудована", - пригадував Кандиба. - А тоді Вірун мені зразу таку репліку каже: "Без марксизму-ленінізму дальше, як до Києва, не дійдеш". Ну, такий собі конфлікт. І якраз Левко тоді записував свого роду нотатки. Вони так і називаються: "Нотатки на зборах шостого листопада".

На початку 1961-го УРСС викрили органи КГБ. Лук'яненка заарештували та засудили до страти. Згодом покарання замінили в'язницею. Він сам після цього перейшов на радикальні засади.

Меморандум №1 Української Гельсінської групи, 1976 рік

У столиці Фінляндії Гельсінкі 1975 року СРСР підписав Заключний акт Наради з безпеки й співробітництва в Європі. Держава взяла на себе зобов'язання дотримання прав людини та основних свобод.

9 листопада 1976 року у Києві створили Українську Гельсінську групу, яка мала слідкувати за дотриманням прав людини в Україні. Її першим главою став письменник Микола Руденко.

"З перших років сталінської диктатури геноциду і етноциду український народ, який протягом багатьох століть не знав голоду, у 1933 році втратив понад 6 мільйонів чоловік, які загинули від голодної смерті. Це був всенародний голод штучно створений органами влади: хліб відбирався до останньої зернини, руйнувалися навіть печі та господарчі прибудови в пошуках схованого зерна.

Якщо до цього додати мільйони, розкуркулених, котрих цілими родинами вивозили до Сибіру, де вони цілими родинами помирали, то лише за якихось три роки (1930–1933) ми налічимо не менше десяти мільйонів цілком свідомо винищених голодом українців. Четверта частина українського населення", - йшлося у Меморандумі №1 УГГ.

УГГ виступала на захист переслідуваних за переконання, давала їм моральну та юридичну допомогу. Збирала факти порушення прав людей.

 

Статут Народного Руху України за перебудову, 1989 рік

16 лютого 1989 року у журналі "Літературна Україна" оприлюднили "Проєкт Програми Народного Руху України за перебудову". Протягом наступних місяців у більшості областей УРСР пройшли установчі конференції. 8-10 вересня 1989 року у конференц-залі Київського політехнічного інституту відбувся перший з'їзд Народного Руху України за перебудову.

28 вересня 1989 року у "Літературній Україні" опублікували Статут Народного Руху України за перебудову.

"Народний Рух України за перебудову – масовий громадсько-політичний рух республіки, що виник як вияв народної ініціативи за докорінне оновлення суспільства. Рух є незалежною громадсько-політичною організацією, яка не підпорядкована жодній з громадських організацій чи державних установ. Рух відкритий для членів КПРС, членів громадських організацій та творчих спілок, які активно борються за перебудову. Участь Комуністичної партії України, громадських організацій та творчих спілок республіки у діяльності Руху здійснюється опосередковано, через своїх членів, які входять до Руху", - йшлося у ньому.

У перший рік свого існування Рух організував масові заходи, метою яких була боротьба за державну незалежність, відродження української нації, відтворення історії українського народу і державності.

Декларація про суверенітет, 1990 рік

16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР ухвалила "Декларацію про державний суверенітет". Вона стала одним із ключових державницьких актів того часу. За основу Декларації взяли проєкт депутата-народорадівця Сергія Головатого і Президії Верховної Ради. Перед тим обговорювали 12 проєктів. За остаточну редакцію проголосували 355 народних депутатів, проти – чотири, один утримався.

Декларація проголосила державний суверенітет України як "верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх стосунках".

 

Вперше в новітній національній історії, у контексті офіційної назви держави вжили слово "Україна". Народ ставав єдиним джерелом державної влади, а Верховна Рада УРСР могла виступати від його імені. Водночас держава повинна була захищати й охороняти національну державність українців. Документ декларував необхідність побудови правової держави.

День проголошення Декларації оголосили святковим і вихідним. Хоч спочатку їй і не надали статусу конституційного акта, все ж до Конституції УРСР внесли статті, що проголошували верховенство українських законів над союзними. Це стало важливим кроком для справжньої реалізації документа.

 

Акт проголошення Незалежності України, 1991 рік

У серпні 1991-го відбувся невдалий заколот Державного комітету з надзвичайної ситуації у Москві. Президент СРСР Михайло Горбачов почав втрачати владу.

24 серпня на позачерговій сесії Верховної Ради України 392 депутати проголосували "за" ухвалення Акту проголошення Незалежності України. Чотири проголосували проти.

Текст складався з 93 слів. Над ним працювали депутати Левко Лук'яненко, Сергій Головатий, Михайло Горинь та В'ячеслав Чорновіл.

 

1 грудня 1991 року результати Всеукраїнського референдуму підтвердили бажання українців жити у незалежній державі.

Конституція України, 1996 рік

Перші проєкти Конституції почали з'являтися 1992-го. Їх розглядали, та не приймали.

24 листопада 1995 року Конституційна комісія підтримала пропозицію президента України Леоніда Кучми й утворила нову робочу групу в складі чотирьох представників Верховної Ради України, чотирьох представників президента і двох представників від органів правосуддя для доопрацювання конституційного проєкту.

4 квітня 1996 року десять депутатських фракцій, без соціалістів та комуністів, створили міжфракційну депутатську групу з розробки Конституції.

28 травня - 4 червня 1996 року відбулося перше читання проєкту. Через два тижні - друге. 26 червня 1996 року Рада національної безпеки України і Рада регіонів при президентові засудили будь-яких подальші зволікання з прийняттям нової Конституції. Рада прийняла постанову "Про процедуру продовження розгляду проєкту Конституції України у другому читанні".

28 червня 1996 року о 09:18, після 24 год. безперервної роботи, Верховна Рада України прийняла і ввела в дію Конституцію України.

 

×