28 червня 1389 року у розпал битви на Косовому полі Мілош Обілич – зять сербського правителя Лазаря Хребеляновича прибув у табір турецького султана Мурада. Турки зраділи. Вони давно хотіли переманити впливового сербського феодала. Мілош заявив, що переходить на їхній бік. Його завели в намет султана. Мурад знаком показав Мілошу, що той може поцілувати його ноги.
– Несподівано зі складок одягу Обілич дістав меча й всадив його точнісінько в серце султана. Клинок був змащений отрутою. Шансів вижити в турецького правителя не було. Сміливий серб почав пробиватися до свого коня. Дорогою він убив кількох охоронців із особистої гвардії султана. Мілош навіть устиг вставити ногу в стремено. Однак кількадесят яничар не дали йому втекти. Вони підбігли до безстрашного воїна й зарубали його, – писав італійський очевидець.
ХІV століття було надто суперечливим в історії Сербії. Розквіт її могутності, що розпочався за царя Стефана Душана було зупинено поразкою на Косовому полі. Ще за півстоліття Сербію остаточно поглинула Османська імперія.
За сто років до цього турки-сельджуки скористалися слабкістю колишнього арабського халіфату й захопили Багдад. Далі почали експансію в Малу Азію. Вони вели безкінечні війни з Візантією. Колишня імперія не могла собі дозволити війну на два фронти: на заході її тіснили Сербія і Болгарія. Оволодівши Малою Азією, турки залишили Константинополь у себе в тилу й рушили на Балкани. У 1371 році невеликий загін важкої турецької кінноти розгромив армію сербів біля Адріанополя. Шлях на Балкани був відкритий.
Армія Мурада рушила в похід улітку 1389 року. На той час єдиного володаря у сербів не було. Феодал Лазар Хребелянович зібрав розрізнене військо сербів, боснійців і герцеговинців. Слабкою ланкою у ньому були босняки, за землі яких точилися війни між православними і католиками. Зрештою у Боснії запанувала релігія богомілів, які згодом виявилися нестійкими у вірі й легко прийняли іслам.
В улоговині на Косовому полі зійшлися сербська й турецька армії. Спочатку доля посміхалася сербам. До 2 години дня, здавалося, що турки будуть зломлені. Саме в цей момент свій подвиг здійснив Мілош Обілич. Про вбивство батька доповіли молодшому сину султана Баязиду.
– Погукайте на раду мого старшого брата, – скомандував Баязид.
Як тільки брат прибув, його було негайно убито. Баязид оголосив себе султаном і ввів у бій свою особисту гвардію. Лівий фланг сербської армії під командуванням Вука Бранковича не витримав і побіг за річку Ситниця. Решта війська билися мужньо. Загинув тесть Лазаря Богдан Вратко. Під правителем, що бився в перших рядах, турки вбили кількох коней. Коли Лазар повернувся, щоб узяти нового, серби подумали, що їхній правитель рятується втечею. Військо розладналося й побігло. Лазар потрапив у полон. Його було страчено Баязидом й поховано в монастирі Раваниця. Дружина Лазаря визнала васальну залежність Сербії від Туреччини. Менша донька Хребеляновича Олівера змушена була поповнити султанський гарем.
Лише через сім років після битви на Косовому полі Європа організувала хрестовий похід проти турків під командуванням короля Чехії Сигизмунда Люксембурзького. Однак у битві під Нікополем турки святкували перемогу. Їх, як не дивно, врятували серби, які несподівано ударили в тил війська хрестоносців. Після цього Сербія на довгих 500 років зникла з історичних карт Європи.
Сербська православна церква зарахувала Обілича до лику святих великомучеників. На місці битви в 30-х роках минулого століття серби встановили меморіальний комплекс Газіместан. Зараз ці землі належать косовським албанцям. Подорож до місця битви не є безпечною прогулянкою для сербських паломників. Інколи вони потрапляють під обстріл місцевих албанців. Однак пам'ять про битву бережуть свято. Вона є свідченням того, що Косово – сербська земля. У часи битви навіть згадок про албанців на Косовому полі не було.
2 
1
Коментарі