Леся Українка була однією із перших феміністок

Батьки хотіли виростити інтелігентну, освічену людину. З одного боку у вихованні був дух європейських просвітницьких традицій – з повагою до розуму, освіти, іноземних мов та культури. З іншого – прищеплення національних традицій, поваги до коріння, ідентичності і підґрунтя своєї культури.

На той час дуже популярним було захоплення українським фольклором, народною культурою. Олена Пчілка видала книжку "Український орнамент", який збирала власними силами і врешті отримала перше гран-прі на всесвітній виставці в Парижі.

Погане ставлення до інших не притаманне для родини Косачів. Не мали дворянського самодурства, бо походили з гетьманської старшини і не толерували панщину, кріпацтво і поневолення людини. Як тільки скасували кріпосне право, то Косачі одразу звільнили своїх селян без викупу. Родина матері Лесі Українки Драгоманови походили з грецького аристократичного роду. Там теж ставлення до кріпацтва було негативим. Як до німого раба до кріпака ставилося переважно російське дворянство. Саме кріпацтво ніколи не було українською традицією, нам її принесли ззовні.

Кінець XIX ст. це період, коли з'являється перше покоління міської української заможної інтелігенції, що теж впливало на світогляд. Зверхність для Лесі Українки – неприйнятна річ, але вона не любила неосвічених людей. Якось подорожувала Галичиною і її сильно вражало, як можна одночасно дискутувати про Венеру Мілоську та сіно для худоби. Як можна прирівнювати великі теми до банальних життєвих ситуацій. Не любила вона й незнання історії, бо дуже любила її сама. Самотужки написала підручник для молодшої сестри. Її дратувало ставлення суспільства до жінки, як до безмовної істоти.

 

Мати Лесі Олену Пчілку вважають однією із перших феміністок в Україні. Але не можна сказати, що Леся була чистою феміністкою. Вона вважала, що жінка має свої права на особисте життя, тіло та гроші. У її текстах з'являється тип абсолютно нової жінки. Тієї, яка сама вирішує свою долю. В неї є стаття "Новые перспективы и старые тени: новая женщина в Западноевропейской беллетристике", присвячена європейському фемінізму. Розібрала право жінки на самовираження, самореалізацію, навіть на побутовому рівні. Наприклад, із чоловіком Климентієм Квіткою довгий час жила в цивільному шлюбі. Він був молодшим за неї, що вже було повним розривом із традицією. Уклали шлюб за наполяганням Олени Пчілки. Вона болісно переживала те, що скажуть про родину й доньку куми та кумоньки.

Леся Українка дуже не любила філософію Ніцше з його надлюдиною. У творах "Камінний господар" та "На полі крові" бачимо новий тип жінки індивідуаліста. Леся будучи заможною сама намагається заробляти гроші і сама розпоряджається ними. Береться за переклади текстів, пов'язаних із новим модерним світоглядом. Це п'єси Моріса Метерлінка і Герхарта Гауптмана де також є оці "нові жінки".

Фактично в родині Косачів-Драгоманових реалізувалися усі жінки. Всі здобули освіту і заробляли самі, займалися громадськими справами. Оксана Драгоманова була дипломатом і представляла Україну на післявоєнній Паризькій мирній конференції.

Взагалі питання жінок в Європі того часу було дуже актуальним. Це все починалося з ідей соціалізму. В його контексті з'являлася нова жінка, звільнена від патріархальних умовностей. Ця нова жінка з'являється і в Ольги Кобилянської. Взагалі українська модерна література – жіноча. Вона має жіноче обличчя і зачіпає жіночі теми.

Частково. Але варто уникати спекуляції, коли ми говоримо що Леся Українка повністю відкидала російську культуру чи вважала її нецікавою. Для неї була цікавішою європейська. Популярний тоді Лев Толстой світоглядно був Лесі Українці чужим. Вона не любила моралізаторство, притаманне для російської літератури, містицизм, месіанство – у них бачила пережитки минулого. Якось навіть жартувала у листах, що хотіла би побачити Толстого у німецького перекладі, і як його сприйматимуть європейці.

Коли була малою дитиною вдома не було дитячих книжок. Олена Пчілка вважала, що дитяча література псує смак дитини і давала читати Жюля Верна, Даніеля Дефо, Мігеля де Сервантеса. Діти вже тоді засвоювали тексти іноземними – французькою, німецькою. Для Лесі це ніколи не було проблемою. Європейська література була для неї актуальнішою і там вона швидше знаходила відповіді на цікаві для неї питання.

Дуже поважала Михайла Старицького. Його творчість зіграла значну роль у ранній творчості Лесі Українки. Захоплювалась Іваном Франком, переживала, що він закинув свої твори і займається статтями. Зберігся лист до письменника, де описує переживання, що не працює над цікавим романом.

Страшенно Леся Українка любила творчість Ольги Кобилянської. Була її палкою шанувальницею. Цікавилась Пантелеймоном Кулішем. Однією з перших прочитала роман Агатангела Кримського "Андрій Лаговський", але він не дуже сподобався. Однак, любила і хвалила його поезію.

Українська література стала підгрунтям, від якого вона відштовхнулася. Кажуть, що її творчість чужа для України. Піднімає теми начебто далекі від української історії і культури, але насправді це не так.Вона розглядала українську літературу органічною частиною європейської. Для цього піднімала універсальні теми. Коли говорить у своїх драмах про колабораціонізм – тема стає цікавою для поляків і чехів. Коли пише про жінок і владу – впливає на всю Європу. Тема самотності митця, якого не розуміють – переростає національний контекст.

 

Коли з'явився "Камінний господар" це було величезне досягнення для української літератури. Тема дон Жуана була страшенно модною. І майже всі літератури європейські дали на неї свої варіації і українська також. Леся Українка долучалася до традиції європейського прочитання, мислила масштабно. Бачила, що є в інших та розуміла, що треба засвоїти українській літературі. А ті унікальні речі, які має українська література, можна презентувати світові.

Леся Українка значно переросла своє середовище. Про неї казали "читана, але не прочитана". Дійсно люди багато читали її, але мало хто дочитував. Адже зробити це можна було лише коли читач сам був освіченим і розумів час, епоху і взагалі весь світ. Це був світогляд модерну і модернізму. І Леся Українка однією із перших створила свій варіант модерної культури в Україні.

Єдиним її найбільшим меценатом був батько. Він профінансував більшість книжок. Через заборони перша вийшла друком у Львові в Австро-Угорщині 1893 року і мала назву "На крилах пісень". 1896 року вона написала свою єдину прозову п'єсу "Блакитна троянда". У ній розповідалося про життя художниці, яка думала що має психічну хворобу і не могла відповісти на почуття закоханого в неї чоловіка. П'єсу написала під впливом популярних тоді ідей психоаналізу.

Побачивши незвичну п'єсу вся критика російська перебувала в цілковитому подиві і запитувала: "Як це поставили п'єсу про життя інтелігентних хохлів?". Було абсолютне несприйняття. Але потім потрохи все почало змінюватися. Леся Українка брала сучасні ідеї, але їх презентацію подавала через історичні декорації.

Під час революції 1905 року ці заборони послабились і вона могла більш-менш друкуватися.

Для Лесі Українки концепт свободи був дуже важливим, в усіх виявах - фізичної свободи, свободи вираження своєї ідентичності, мови, культури, політичної свободи і свободи творчості. Але усе це взагалі був дуже важливий концепт самого модернізму. Адже тільки у вільній державі може бути справді вільний митець. І це яскраво проявляється в її творчості.

Вона порівнювала становище українців з іншими народами. Коли їздила в Берлін та Відень на лікування, писала: "Чим більше бачу вільного світу, тим більше печуть мене невидимі кайдани на моїх руках". Розуміла, наскільки ущемлений український народ. Але шляхів вирішення вона не пропонувала. Втім, мала дуже сильну ідею дієвої особистості. Тієї, яка може протистояти обставинам, натовпу, часу. Вважала, що свобода починається з кожної окремої людини – чим більше буде людей, які виборюють власну свободу, тим швидше нація досягне її. Леся ніколи не сприймала концепту, що хтось невідомий має прийти і щось дати. Ось цей патерналізм взагалі не був характерним для Косачів.

Людина має бути проактивною особистістю, яка готова боротися, досягати чогось і готова вести за собою людей думаючих, мислячих, які йдуть свідомо. А не за пастором, що веде овець. Цей аспект сильно видно в творчості та житті. Він був досить важливим, тому що це постійна історія протистояння жінки, українки, європейки.

 

Якщо подивитися на історію української літератури, можна провести невидиму грань між письменниками і творчими людьми. Одні шукали месій, які поведуть їх. Часто зверталися до Тараса Шевченка. Інші – це ті, які самі для себе ставали тим, хто веде. У колі Лесі Українки панував культ Пантелеймона Куліша. Він теж був дуже проєвропейськими і в багатьох поглядах пропагував ідею просвітительства. Але не навчання грамоти, а саме європейського Просвітництва. Куліш культивував аристократичний підхід. Шевченко ж був для них тим, хто започаткував ідею української нації, але він був революціонером – тим, хто воює, руйнує і веде. Куліш же був будівничим. Вони вірили що можна через розумні дії впливати на простір культури і можливо десь були праві.

Чому ми програли національно-визвольні змагання більшовикам? Тому що українські ідеї були не такі близькі для пересічного українця, як соціальні ідеї землі і хліба і заводів. На той час українське національне питання розбудували і поширили серед людей недостатньо. Коли прийшли українці з ідеями боротися і вмирати за незалежну Україну більшість цього не підтримала. Концепт Куліша, що мав дати грунт для перетворення і розбудови, був дуже важливим. Але тоді дуже мало людей цим займалося.

Цей вираз дуже влучний і точний. Своєю творчістю Леся зробила нас частиною європейської цивілізації. Наприкінці XIX - на початку XX ст. цей культ Європи був дуже важливим. Для українців Європа це було про завтра. Нині концепт Європи доволі відносний. Якщо подивитися, що там діється зараз, то уже немає такого єдиного розуміння європейської цивілізації і культури. Вона стала полікультурною і не такою як в часи Лесі Українки. Зникли класичні французька, німецька, італійська культури. Але наразі мова йде про систему цінностей. Європа – це раціональне і критичне мислення, відсутність патерналізму, месіанства, панування проактивної особистості, прав, свобод і демократії.

Її тексти прекрасно сприймаються в Європі і досить популярні. На заході дуже люблять "Кам'яного господаря" Лесі Українки. Він одночасно є нашим та їхнім – це наше спільне

 

Кожен знаходить у письменнику щось своє. Для мене актуальність полягає в ідеї освіти. Нам конче потрібна освіта і не та, що вимірятиметься у кількості підручників чи вивченого. А та, яка дасть українцям здатність критично мислити, осмислювати свій час, культуру та події.

Для мене Леся Українка це усвідомлення, що варто робити себе самим та не піддаватися патерналізму, який дуже нам шкодить. Леся Українка - це про гідність, вміння мати власну думку та поважати інших. Це повага до іноземних мов. Вміння у спільній праці шукати спільні інтереси. Знаходити ресурс у будь-якій ситуації.

Вона мала талант будь-яку свою ситуацію чи то прикру чи то добру перетворювати на ресурс. Для неї не існувало поняття "це не може бути". Єдине, що для неї не могло бути – це піаніно, бо вона не могла грати на ньому через хвору руку і трагічно це переживала. Але вона вміла мислити масштабно, дивитись в майбутнє, відстоювати свою позицію. Це людина величезної внутрішньої свободи і поваги до свободи і культури іншого.