Наприкінці ХІХ століття вздовж наддніпрянського шосе збудували огороджені купальні з дощатими павільйонами для перевдягання. За їх відвідування стягували платню, приблизно рівну платі за користування громадськими лазнями.
Для заможної публіки були зроблені індивідуальні вигородки-"номери". Облаштування купалень контролювалося міською думою. Вхід до закладів було заборонено нетверезим, хворим на інфекційні хвороби, особам у брудному одязі та собакам. Заборонялося прати одяг, митися з милом і плювати в воду — для цього були передбачені спеціальні плювальниці. Також на стіні купальні обов'язково висів годинник. Плата стягувалася погодинно, про це пише Київська фундація культури.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Озвучили головні загрози пляжного відпочинку
Предметом жартів газетярів ставали сексуально стурбовані суб'єкти чоловічої статі, що в різний спосіб підглядали за купальницями. В одній замітці, розповідалося про молодика, який занадився перевдягатися у дівоче вбрання і годинами сидіти в жіночій роздягальні. Але й деякі жінки теж "уславилися" схожими діями, цьому навіть присвячена стара гумористична листівка.
Тільки починаючи з 1920-х років отримали розповсюдження пляжі загального користування. Традиції відпочинку біля води принесли до Києва німецькі офіцери та солдати, які 1918-го перебували в місті.
У Києві майже тиждень триває справжнє літо. Температура вдень підвищується до +30°С.
Спекотна погода наполегливо сприяла відкриттю пляжного сезону. Люди повсюдно рятуються від розжареного повітря біля водойм.
3 
1
Коментарі