16 травня розпочалося повстання у поселенні Кенгір у Казахській РСР. Воно тривало з 16 травня до 26 червня 1954 року. У повстанні брали участь майже 8 тис. в'язнів. Більшість із них - засуджені за політичними статтями українці.
За згадку про це повстання майбутнього поета Івана Драча відрахували із Київського університету імені Тараса Шевченка. Він навчався тоді на 3-му курсі. Був заступником секретаря комсомольської організації в університеті. Вів ідеологічне навчання. Кожної п'ятниці на політінформації читав розповідь про те, що відбувається у світі. Сказав, що "прокляті сталіністи душили танками наших людей у Караганді". Йшлося про повстання політв'язнів у поселенні Кенгір.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Поминати Максима Драча приїхали Жулинський, Мовчан і Заєць
"На другий день виходжу з бібліотеки університету. Не встиг зоглядітися - мене двоє попід руки в машину посадили і везуть у КДБ. Там були двоє слідчих. Перший починає ласкаву розмову: "Іван Федорович, навіщо ви таке говорите? Звідки ви дізналися?" Кажу: "Та всі говорять". Перший слідчий виходить. Заходить другий: "Ах ти ж сволочь! Що ти, б...ть, думаєш, що мы будем тебе терпеть это все? Болтаешь - загремишь!" Отакий лютий і скажений. Я зрозумів, що це така система допиту: пускають до людини одного доброго, другого лихого. І от на цій грі дивляться, на що ти більше реагуєш. За той виступ про сталіністів мене вхопили за зябри і вигнали з університету, щоб я не патякав", - розповідає Іван Драч, пише "Дніпроград".
Від переслідувань Івана Драча врятувало, що він познайомився з Миколою Вінграновським і Сергієм Параджановим. Вони йому сказали: "Іван, нахрін тобі ця філологія? Кінчай це все. Треба йти в кіно. Це і філологія, і музика, і малярство, і філософія - всеохопне мистецтво. От зараз є набір у Москві на курси кіносценаристів. Іди туди".
1960-го Іван Драч приїхав у Москву. Там Іван Драч став кінематографістом. У Москві навчався 2 роки.
Володимир Караташ був етапований до Казахстану в табір суворого режиму "Степлаг" селища Кенгір. Там у травні - червні 1954-го брав активну участь у Кенгірському повстанні - наймасштабнішого в історії ГУЛАГу повстанні в'язнів.
"Під час повстання було так, наче у нас на Майдані: всі - рідні, всі - свої. Ми руйнували мури, що розділяли сектори табору, будували барикади зі стільців і лавок із їдальні. Ми протрималися сорок днів! Але коли я побачив, як танки розчавлюють жінок, як пострілами снайперів було вбито двісті з гаком наших вартових, зрозумів: революція закінчилась", - згадував Володимир Михайлович.
Під час повстання Караташ познайомився із майбутньою дружиною Ганною. В останню мить встиг витягнути її з-під гусениць танку. Володимир Михайлович розшукав жінку після звільнення в Якутську й одружився. На волі вони виростили сина Михайла і доньку Оксану.
Володимир Караташ помер в листопаді торік від інсульту на 92-му році життя.
Володимир Караташ залишив три книги спогадів: "Прометеї Заполяр'я", "Обережно: гранати" та "На барикадах Кенгіра". За останню отримав Літературну премію ім. Євгена Маланюка.
5 
35413
Коментарі