Українсько-польське примирення можливе лише тоді, коли буде взаємне покаяння за військові злочини, вважає доктор історичних наук Іван Патриляк. Про те чому українська держава сама винна у посиленні звинувачень у злочинах минулого та який вихід з цього глухого кута він розповів в інтерв'ю Gazeta.ua.
"Етнічні чистки з ознаками геноциду" - так польський Сейм окреслює українсько-польське протистояння на Волині 1943 року. Наскільки коректне таке формулювання?
- Означення "етнічні чистки з ознаками геноциду" - не відповідає юридичним нормам. Формули, якими оперує польський політикум, не відповідають жодним визначенням геноциду, що існують в міжнародній практиці. А фраза в постанові, що поляки виступають за дружбу й примирення з українським народом, але це можливо лише після обопільного засудження злочину, є лукавою. Адже якщо поляки засудять свої злочини, а українці - свої, то це буде справді засудженням злочинів. Якщо ж поляки будуть засуджувати лише те, що чинили українці, - жодного примирення не буде. Бо виглядає так: наші борці вчинили щось неправильно, але зробили це в ім'я свободи, а ваші - злочинці, а все позитивне, що вони робили, перекреслюється тим, що вони вбивали наших людей. Це не та формула, за якою можна йти на порозуміння. Має бути взаємне покаяння за військові злочини. І польська сторона має визнати, що злочинні акти мали місце й із її боку. Якщо ж вона це визнає, це відразу відкине версію про геноцид, бо він не може бути з обох боків.
Українцям також є що закинути полякам...
- Українці можуть полякам закидати що завгодно, хоч з часів середньовічної окупації українських етнічних територій. Але проблема в тому, що сучасна українська держава сама поставила себе в дурну ситуацію. Поляки не хочуть визнати злочини польських збройних формувань - як-от Армія крайова - проти українського цивільного населення, тому що в Польщі ці формування визнані борцями за свободу. В Україні ж ОУН і УПА борцями за свободу офіційно не визнані. Тож поляки можуть говорити будь-що - а як може відреагувати наша держава? Якщо наша влада на внутрішньому рівні називає ОУН і УПА злочинцями, то що ж тепер вона може закидати польській стороні? Вона сама себе поставила в таку ситуацію. Вихід з неї - борців за незалежність визнати борцями за незалежність. А вже потім можна буде "захищатися" і закидати Польщі, що її претензії на західноукраїнські землі були неправомірними, що польський уряд проводив несправедливу політику на цій території у міжвоєнний період.
Чому польсько-український конфлікт так гостро виник саме на Волині, а не, скажімо, Галичині, де відсоток польського населення був не меншим?
- Тому що Волинь входила до Райхскомісаріату "Україна", а Галичина - до Генерального губернаторства (так офіційно називалася окупована Польща. - Gazeta.ua). Це були різні види окупаційного режиму. На Волині він був набагато жорсткіший. У Галичині до кінця 1943-го - початку 1944 року не було масових повстанських рухів. На Волині ж усе почалося ще 1942 року. Формуються польські й українські боївки, сюди починають проникати і радянські партизани. Це було місце боротьби різних повстансько-партизанських угруповань. У березні 1943 року українська поліція повстала і дезертирувала з німецької служби. Німці це повстання намагалися придушити за допомогою польської поліції. Її використали для знищення українських сіл. У травні 1943 року УПА зверталося до поляків: "Покиньте німецьку службу!". Попереджали, що інакше буде гірше. Однак, поляки не перестали допомагати німцям. Тоді почалися "очищення територій".
2003 року, здавалося, у справі Волинських подій ніби-то було досягнуто українсько-польське примирення? Чому цього року позиція польської сторони так радикалізувалася, така агресивна?
- Мені здається, що люди в Польщі, які стабільно підтримують в напруженому стані проблему польсько-українських взаємин 70-річної давнини, мають дві цілі. Перша - внутрішньо-політична, щоб мати постійну підтримку так званих "кресов'яків" - вихідців з колишньої східної Польщі, яка після війни відійшла до України та Білорусі. Ці кола дуже активні, видається, що вони черпають свою активність за рахунок значної фінансовою підтримки, в тому числі і з Росії. Вона зацікавлена у тому, щоб стосунки між Україною і Польщею не налагоджувалися.
Другий нюанс - складні процеси, що зараз відбуваються в Європі, посилення економічного і політичного впливу Німеччини. Щороку вона відвертіше починає знімати з себе відчуття провини за злочини нацизму. Це врешті-решт може в перспективі призвести до того, що Німеччина поставить питання про перегляд кордонів з Польщею. Очевидно, що поляки, остерігаючись цього, резервують собі місце на Сході. Грубо кажучи, якщо поляки переконають весь світ у тому, що українці вчинили їм геноцид на сучасних західноукраїнських землях, то це означатиме, що ці землі неправомірно належать Україні, бо поляки звідти були насильно витіснені. Отже, Польща може собі підготувати повернення цих земель собі. Мені хотілося б помилятися, але це можуть бути геополітичні розрахунки на багато десятків років вперед.
2 
1
Коментарі
40