Чорною для білоруської літератури стала ніч з 29 на 30 жовтня 1937-го року. В Мінську тоді розстріляли 23 молодих письменники. Вбивства і арешти інтелігенції продовжувались і далі, тим самим сталінський режим ставив хрест на національному відродженні.
Після падіння Білоруської Народної Республіки у 1918 році під натиском більшовиків політика переможців залишалася надія на збереження білорусами своєї національної самобутності. Радянська Білорусь була унікальною республікою. В ній офіційно діяли чотири державні мови: польська, російська, ідиш і білоруська.

Ще на початку століття тут майже не було чути місцевої говірки. В дореволюційному Мінську білоруською говорила лише місцева татарська діаспора, завезена у Велике Князівство Литовське ще за часів князя Вітовта. Південці асимілювалися і навіть принесли в місцеву говірку власні слова. Наприклад найвідоміше білоруське слово "сябр" тобто друг, має тюркське походження.
Тоді Мінськ був російським культурним і адміністративним центром. З початком Першої світової тут розташували штаб тилу Західного фронту. До Мінська потягнулися злодії з усієї імперії: з Вільно, Москви, Варшави. До середини 1920-х Мінськ нагадував портову Одесу. Вулицями міста тинялися шахраї різних мастей, контрабандисти, кримінальники.
Відносний спокій настав лише після радянсько-польскої війни. Мінськ став прикордонним містом першої в світі країни робочих і селян з ідеологічно ворожою "панською" Польщею. Столицю БРСР швидко очистили від небажаних елементів. Більшовики робили ставку на національні кадри. В уряді були присутні дореволюційні білоруські соціал-демократи. Вища освіта також була білоруською. Професура з Москви і Ленінграду швидко опанувала білоруську і читала свої лекції мовою учорашніх селян, яких активно залучали до індустріалізації республіки.
Передмістя великих міст заселяли новоявленими пролетарями. На вулицях Мінська, напевно, вперше з XVIII білоруська мова стала звичним явищем. До 1933 року документація і зовнішня агітація в Білорусі велися на так званій "тарашкевіці". Це був перший науково доведений до ладу правопис білоруської мови.
Його автор, комуніст Броніслав Тарашкевіч владою польської Західної Білорусі був засуджений на 12 років. У 1933 році під час обміну політв'язнями між Польщею і СРСР опинився в Москві. Того ж року на його батьківщині почався активні утиски його дітища.
Білоруська мову реформували, нарком освіти республіки намагався наблизити її до російської. Переінакшували на радянський манер не лише мову. Мінську броварню "Богемія", засновану у 1864 році, нова влада перейменувала на Державний Пивзавод № 1 "Беларусь" імені героя революції Гірша Леккерта.

У місті можна було побачити рекламу нового сорту пива "Полярне". На етикетку білоруського пива якимось чином потрапили два білих ведмеді. В середині 1930-х перші білоруськомовні школярі якраз закінчували школу. Вони разом з усіма громадянами СРСР переживали за екіпаж пароплаву "Челюскін", який застряг в кризі далекого Чукотського моря. Цю подію в Мінську також увіковічили в назві парку культури і відпочинку, який розбили на місці Комаровського лісу. Лише наприкінці 1980-х в Парку Челюскінців були знайдені рештки розстріляних НКВС білоруських інтелігентів.
Коментарі