"Коноплі сіють ранесенько навесні. Мати нас із сестрою рано повсігда колошмачила, щоб ішли копать город. Треба посіяти їх ще ген до Благовіщення, іще як ніхто не оре й не копає, у мокру землю", — розповідає 70-річна Євдокія Гапоненко із села Піски Бобровицького району на Чернігівщині.
Найкраще сіяти коноплі після теплого густого дощу — виростуть густі й рівні. Після холодного краплистого вродять погані та криві. Добре сіяти смерком — після заходу сонця або вдосвіта до сходу — "щоб горобці не бачили й не пили конопель".
Під конопляник вибирали низовину, зазвичай вкінці городу. Льон натомість сіяли в полі. Посіяні чоловіком коноплі, вважалося, родять краще, ніж жінкою. Якщо він сіятиме ще й мовчки, із чистої торбинки, у новому одязі або й цілком голий — будуть чистими, без бур"янів.
Коноплі мають чоловічі стебла — плоскінь, плоскун. Їх вибирають через чотири місяці. "А дівчина край дороги недалеко коло мене плоскінь вибирала", — це Шевченко писав про перший збір конопель. Грубші жіночі стебла — матірку, матку або сім"янку — збирали пізніше — у першій половині вересня. Волокно з плосконі йшло на тонку тканину — для сорочок, скатерок, рушників на ікони. З матірки було грубе полотно — на мішки, устілки. Також шнури, мотузки, шворки.
Щоб усунути речовину, яка склеює волокна, коноплі мочили — в озерах, копанках-ямах, річках, на болотах.
— Мати складає їх навхрест у воду, — згадує Євдокія Гапоненко. — Оце ряд ложить завдовжки, а тоді зверху ряд поперек навхрест. І зверху прикладає землею або купиною, шоб не випливали. І оце вони лежать тиждень там. І мати каже: "Подивишся, Дунько, як оце візьмеш три коноплини да отако як тернеш, як од волокниння стебло одпадає, ото воно готове". Як не одпадає костриця, то ще воно сире. А як сире, недомочиться, дак тоді погане полотно — таке сірувате. А як добре вимочиться, то біле-біле.
Коноплі в деяких селах сіяли аж до початку перебудови. Найчастіше — на мотузки
Стебла матірки мочили довше, ніж плоскінь. Перед тим витрушували сім"я.
— Коноплі в нас кисли в лісових озерах мало не до зими — розповідає 63-річний Віктор Лисюк, родом із села Кашперівка Баранівського району на Житомирщині. — Жінки часто застуджувалися, витягуючи їх холодами. Сморід стояв від тих мочених конопель страшний.
Від гниття псувалася й вода. У"Лісовій пісні" Лесі Українки чорт Куць проклинає Килину й Лукашеву матір: "Пропасниця їх досі б"є за те, що озеро коноплями згидили".
— Оце ж воно готове, мати у воді їх полоще, щоб воно чисте було, — продовжує Євдокія Гапоненко. — Розставляємо отако кружечками. Воно постоїть, висохне.
Тільки з добре висушених стеблин виходило легке й еластичне прядиво.
Далі коноплі тіпали — звільняли волокно від костриці — лушпиння зі стебел. Спочатку на давиці (бительні), а потім на терниці. Обидві робили з коротких колод на ніжках. По довжині мали видовбаний паз, у який заходило закріплене в одному кінці паза рухоме било. Горстки конопляних стеблин клали на паз і, протягуючи, товкли билом. Отримані волокна микали — розчісували дерев"яними гребенями. Воно ставало шовковистішим. Із ручки тіпаного волокна виходила мичка розчесаного. Із куделі — жмутка — розчісаного волокна скручували нитку за допомогою веретена або прядки.
— У Пилипівку починають прясти й ткати на верстаті, — продовжує Євдокія Гапоненко. — У нас мати ткала і батько матчин, дід Кирило. Не тільки для себе, а й для людей.
Із ткачем чи ткалею розраховувалися зазвичай продуктами, прядивом або готовим полотном.
Коноплі в деяких українських селах сіяли аж до початку перебудови. Найчастіше — на мотузки, хоч подекуди ще ткали полотно на сорочки й рушники. Усе згасло, коли під кінець Радянського Союзу заговорили про наркоманів. За мак і коноплі міліція почала штрафувати. Їх запаморочливі властивості, зрештою, були відомі здавна. Узяти хоча приказку: "Вискочив як Пилип із конопель" — про людину з дивною поведінкою.
— Оце коноплі циї повиростали й почали цвісти, — додає Євдокія Гапоненко, — мати нас повсєгда од краю становить полоти або вибирати їх: "Становтеся, дівчата, од краю, бо всередині у вас буде голова боліть". А сама посередині.
Конопляною олією лікували геморой
Із насіння конопель били олію. Присмачували нею страви. Використовували і як ліки — лікували геморой та опіки.
Сім"я також розтирали у ступі, додавали води й отримували конопляне молоко. Ним заправляли страви, особливо у піст, лікували анемію у дітей.
3 
1
Коментарі