"Жах проймає нас і кров стинається в жилах, коли вірно уявити собі подію, що сталася перед кількома днями у львівських поліційних арештах — в огидних і відразливих норах на вул. Яховича. Вона довершилася в середу 13 лютого, але ще вчора не існувала для публичної опінії. Були тільки відірвані, не потверджені і незаперечні поголоски, що в поліційних арештах поповнила самогубство Ольга з Левицьких Бесарабова", — пише львівська газета "Діло" 21 лютого 1924 року.
Львів і Галичина належать Польщі. На початку 1923-го тут відбуваються арешти українців. Пов'язані з діяльністю Української військової організації — підпільної структури, що поставила за мету створення Української держави. Тоді ж поліція затримує членів прокомуністичних груп і студентів Таємного університету у Львові.
"Арештували несподівано. Не з вини Олі чи організації, а випадково. Поруч з УВО вела тоді в Галичині свою роботу і комуністична підпільна організація. Зимою 1923–1924 йшла особлива нагінка польської поліції на цю організацію, — писав у спогадах, опублікованих 1976-го у Канаді, брат членкині УВО Ольги Басараб Северин Левицький. — Польська поліція шукала тоді якусь комуністку Савицьку і тому однієї ночі робила труси в різних Савицьких Львова. Зайшли й до Стефи Савицької, що тоді жила з Олею при вул. Виспянського, 34. Хоч вона нічого спільного з комунізмом не мала. Трус і ревізію поширено при цій нагоді й на речі Олі. Знайдено тоді між ними один пакет письменних матеріялів і декілька листів, речі УВО".
Іншу версію арешту озвучила голова Союзу українок Мілена Рудницька: "До квартири поліція потрапила випадково, розшукуючи студентку Українського таємного університету. Вона звалася так само, як і подруга Ольга Басараб".
Дівчата потрапляють під слідство, яке веде один із найсуворіших львівських поліцейських Міхал Кайдан.
15 лютого газета "Кур'єр Львівський" публікує замітку під назвою "Самогубство в арештах поліції". В ньому йдеться про бездомну українку Юлію Баравську, яка повісилась у в'язниці. Її тіло передали до Інституту судової медицини, а пізніше поховали за "держаний кошт".
На повідомлення більшість не звертає уваги. Більший резонанс має публікація "Трибуни робітничої". В ній друкують лист студентки медицини, яка була на розтині замордованої у в'язниці жінки. Львовом кружляють слухи про смерть затриманої українки. Та адміністрація в'язниці безперешкодно приймає передачі на ім'я заарештованих і громадськість не може зорієнтуватися, про кого мова.
Українські адвокати звертаються до комісара Міхала Кайдана за дозволом побачитися з Ольгою Басараб. Їм відмовляють.
— Якщо ви читаєте газети — то там все написано, — кидає поліцейський і зачиняє двері перед носом відвідувачів.
Лише після звернення Северина Левицького адміністрація в'язниці повідомляє про її загибель. Говорять, що повісилася.
"Смерть Олі поліція хотіла затаїти. Поховали під чужим прізвищем в масовім гробі на периферії Янівського кладбища у Львові. Від родини принимано харчі для Олі, якби вона жила, — згадував брат. — Та надовго затаїти смерти не можна було. Під натиском заходів родини й українського громадянства справа почала виходити на яв".
Українці мають свою версію трагедії — Ольгу закатував під час допиту Міхал Кайдан, а повішення — інсценізоване. Поліція не повідомляє про місце поховання. Його знаходять сестра покійної Іванка та дружина публіциста Дмитра Донцова — Марія Бачинська. Про місце випитують у гробаря.
"В'язничні сторожі оправдувалися, що вони невинні, — пригадувала у статті "Романтики аж до траґічної смерти" в еміграційному журналі "Громадянка" 1950-го Марія Бачинська. — Ми вислідили помешкання чоловіка, який пам'ятної ночі водив Олю до слідчого. Він чув знадвору удари катів і стогін жертви. Я не знаю, звідки Іванка і я набрали стільки сили витримати цей хресний похід, шукаючи слідів злочину. Демагогічно ми розворушували почуття простих людей та викликали їх милосердя".
Родина домагається ексгумації та перепоховання, а також судової експертизи. Її проводять у присутності українських лікарів та адвокатів. На тілі знаходять сліди численних побоїв, але причини смерті встановити не можуть — з моменту трагедії минуло 10 днів.
"Ексгумацію наказано у великій тайні, — згадував Северин Левицький. — Але мимо цього через одну ніч вістка облетіла цілий Львів. Явилася до 10-тисячна юрба народу, яка чим дальше почала приймати відносно поліції загрозливу поставу. Тоді спровадили відділи війська. Установили кулемети і силою усунули публику з кладбища на сумежні вулиці й горби".
Після похорону починаються арешти, пов'язані з несанкціонованими виступами на могилі та спротивом поліції. Крайового провідника УВО Андрія Мельника утримують у камері, де перебувала Ольга Бесараб. На стіні він знаходить напис: "Вмираю замучена, помстіть! Ольга Басараб".
Чоловік загинув у першому бою
1889, 1 вересня — народилася Ольга Левицька в родині отця Михайла, в селі Підгороддя — тепер Рогатинський район Івано-Франківської області. Батьки віддають її на виховання до приватного пансіонату в німецькому Вайсвассері.
1902 — вступає до Інституту для українок у Перемишлі — тепер територія Польщі. В 15 років залишається круглою сиротою. Заробляє на життя репетиторством, навчає письма й арифметики.
1909 — разом із подругами Стефою Савицькою та Марією Бачинською йде на однорічні торговельно-економічні курси у Відні. Стають першими галичанками, які здобувають економічну освіту такого рівня.
1910 — вчителює в торговельній школі в Бориславі на Львівщині. За рік переходить до Іпотечного банку Львова. Організовує жіночі відділи при товаристві Українських січових стрільців.
1914 — одружується з Дмитром Басарабом, колишнім головою студентського товариства "Основа". Цього ж року його мобілізують. Гине у першому бою 1915-го. Ольга працює у Відні при Червоному хресті, організовує допомогу українцям австрійської армії.
1918 — виконує обов'язки першого секретаря посольства Української Народної Республіки у Фінляндії. За рік отримує посаду при уряді Західноукраїнської Народної Республіки у Відні.
1923 — повертається до Львова і стає членом головної управи філії Союзу українок. В Українській військовій організації виконує функції зв'язкової полковника Євгена Коновальця.
1924, 9 лютого — поліція проводить обшук у її співмешканки, але помічає в Ольги нелегальні матеріали. Її арештовують. 13 лютого помирає у в'язничній камері. Офіційна версія — самогубство. Громадськість вважає, що смерть спричинили катування. У 1920–1930-х роках її могила на Янівському цвинтарі Львова стає місцем паломництва української молоді. При вступі до УВО та ОУН жінки складають тут присягу.
5 
35413
Коментарі