"Невже між нами, дорогий Сашенька, все-все скінчилось?!" — пише 1915 року полтавка Вікторія Хартман своєму сусіду Олександрові Шаргею — майбутньому космічному інженеру Юрієві Кондратюку.
Вона — донька німецького підприємця, який продавав сільськогосподарську техніку. З початком Першої світової війни сім'я виїжджає у Німеччину. Дівчина пропонує Олександрові приєднатися. Той відмовляється. Коли 1917-го до влади в Росії приходять більшовики, передумує. Але нагода втрачена. Все життя він береже її фото — дівчини у білій блузці.
"Коли до Тані Лашинської приходили подружки-однолітки, то вони із цікавістю поглядали на її названого брата, — пише дослідник Олександр Раппопорт про життя Шаргея в селі Малі Виски — тепер Кіровоградська область. — Він спішно зникав в іншій кімнаті або йшов у бібліотеку. Той, який хвацько виспівував про "невірних красунь", усіляко уникав жіночого товариства. Але ж сам був молодий і непоганий собою! Особисте життя? Ні, він не мав на нього ніякого права. Майбутнє його було невизначеним. У будь-який час таємниця його минулого могла виявитися розкритою — і що тоді? Він повністю і владно підкорявся справі, заради якої жив".
У Лашинських він переховується від радянських спецслужб. Побоюється розправи за військове минуле — служив у царській та білій арміях. Аби не втрапити на очі чекістам, працює на млині у нічну зміну. Мачуха Олена Кареєва дістає у знайомої документи померлого від тифу студента Юрія Кондратюка з Луцька. Олександр користується ними.
Коли зачіпають тему жінок, він часто віджартовується віршем:
Женщин я не признаю.
С детства я Луну люблю,
О свиданье с ней мечтаю,
Экипаж изобретаю…
Лечу я к ней в ракете,
Как в собственной карете!
Попри фальшиві документи, Шаргей-Кондратюк побоюється переслідувань. Тому часто змінює місце проживання — Кубань, Кавказ, Сибір. На підприємстві "Хлібопродукт" у Новосибірську створює проект найбільшої у світі вітрової електростанції. У нього починається роман з дружиною директора Ольгою Горчаковою.
"Кондратюк був нашим другом, — згадує вона. — Юрич, Юрисик, Юрочка — так ми його кликали. Ми любили та цінували Юрія Васильовича. З роками він став не тільки другом, але й членом нашої сім'ї". 1933-го він закінчує роботу над проектом. Фотографію ескізу дарує Горчаковій з підписом: "Дорогій Ользі Миколаївні — Фомі невірній і лукавій".
Інженер Леонід Ліфшиць згадує випадок під час обговорення проекту. Групі не вистачало якогось документа.
— Можна послати за ним Варвару Аркадіївну, — сказав Ліфшиць, маючи на увазі секретаря групи.
— Варвару Аркадіївну можна попросити, але не послати, — поправив його Кондратюк.
"Він терпіти не міг непристойних розмов і анекдотів, — згадує Ольга Горчакова. — Одного разу немолодий інженер дозволив собі у присутності жінок прочитати вірша вільного змісту — на латині. Ніхто з жінок нічого не зрозумів, але Юрій Васильович латинь знав. Він змінився на обличчі, підійшов до інженера і сказав: "За те, що ви наважилися щойно сказати при жінках, б'ють по фізіономії. Забирайтеся звідси негайно!" Ми оніміли. Ніхто не міг подумати, що він здатен на такий вчинок. Був миролюбним, лагідним і м'яким".
Наприкінці 1920-х закохується у Зою Ценіну — власницю квартири, яку орендував. Обоє захоплюються мистецтвом. Винахідник добре знає твори Пушкіна і Бальзака, Рєпіна і Бетховена, цінує талант Леонардо да Вінчі і Льва Толстого. Пише вірші. Він освідчується Зої. Та тільки сміється у відповідь — їй не бракує шанувальників. Ображений Юрій того ж дня збирає речі та залишає помешкання.
Під час роботи над вітровим генератором у Харкові отримує добру зарплату і квартиру. Але віддає житло колезі із сім'єю. Сам ночує на роботі або у знайомих.
— Валізи з мене досить, — пояснює друзям. — Я живу там, куди пошлють. На одному місці не сиджу. У мене таке відчуття, що мені немає місця на Землі. Я хочу бути самим собою.
Не вживає спиртного, навіть пива.
— Раз спробував. Переконався, що голова гірше працює. Дурниці це, — каже.
У Москві знайомиться з Галиною Плетньовою. Живуть разом, але не розписуються. З початком радянсько-німецької війни йде добровольцем на фронт у складі дивізії народного ополчення Київського району Москви. Дорогою заходить до Горчакових. На порозі обіймає та цілує Ольгу.
— До побачення! — говорить. — Їду геть. Усі вже на збірному пункті. Я один відстав, забіг до вас попрощатися. Моє місце там, де повинен бути кожен, хто спроможний тримати в руках зброю. Впевнений, скоро повернуся до вас неушкодженим.
"Я намагалася довести, що з його знаннями він може принести немало користі й у Москві. Даремно", — згадує Ольга.
1 вересня вона отримує листа: "Все, що до мене зараз доходить із зовнішнього світу — це уривки музики з гучномовця. Поезія теж поступово набридає. Особливо, коли вона подається у не зовсім чистому вигляді. Про мене не турбуйтеся. Зі мною, звичайно, нічого не трапиться".
Галина Плетньова отримала останній лист від чоловіка 2 січня 1942 року. Відписала через чотири дні. Лист повернули "через неможливість доставки". До своєї смерті 1979-го вона збирала всі газетні публікації про Юрія Кондратюка. Але про їхні стосунки нікому не розповідала.
11 зубів вибили чекісти Юрієві Кондратюку на допитах 1930 року. Звинуватили у "шкідницькій діяльності". Винахідник у місті Камінь Алтайського краю керував будівництвом найбільшого у світі елеватора без цвяхів. Його заслали у Західний Сибір. Звільнили через три роки за розпорядженням народного комісара промисловості Георгія Орджонікідзе. Елеватор таки спорудили — він працював безперебійно.
1897, 21 червня — Юрій Кондратюк народився у Полтаві. Справжнє ім'я — Олександр Шаргей. Прізвище перекладається з арамейської мови як "світоч".
1916 — після закінчення Полтавської гімназії без іспитів прийняли до Петроградського політехнічного інституту на механічний факультет. Призвали в армію. Прапорщиком відправили на Кавказький фронт.
1921 — працює механіком на будівництві зернового елеватора на станції Криловська на Кубані. Пізніше — на спорудженні зерносховища на станції Ельхотово в Північній Осетії, підприємстві "Хлібопродукт" у Новосибірську.
1929 — власним коштом видає брошуру "Завоювання міжпланетних просторів". Наклад — 2 тисячі примірників. Отримує вісім патентів на свої винаходи.
1933 — отримує посаду в Наркомважпромі у Харкові. Проектує електростанцію на горі Ай-Петрі в Криму. Будівництво не завершили. Пізніше розрахунки Кондратюка використали при зведенні Останкінської телевежі в Москві — найвищої на той час у світі.
1942, лютий — Юрій Кондратюк загинув у боях з німцями на підступах до Москви. Точні обставини смерті та місце поховання невідомі.
3 
1
Коментарі