"Коли настане листопад місяць, зразу ж їх князі виходять з усіма росами з Києва і відправляються в полюддя, що називається "кружлянням", — описує збір данини київськими князями з підвладних племен візантійський імператор Константин Багрянородний. — Кормлячись там упродовж усієї зими, починаючи з квітня, коли розтане лід на ріці Дніпро, повертаються вони до Києва".
На полюддя князь спочатку їхав на захід, звідти повертав на північ і північний схід, далі на південний схід і потому повертався до Києва. Тобто рухався по колу, тому й пише імператор, що полюддя — "кружляння". Невдоволені поборами деревляни 945 року збунтувалися й убили Ігоря.
Невдовзі деревлянський князь Мал, аби замиритися, відправив до Ігоревої вдови Ольги зо два десятки послів-сватів. "І понесли їх у лодії, — пише "Повість временних літ". — І принесли їх у двір до Ольги, і як несли, так і ввергли з лодією в яму. І, до них схилившись, рече Ольга: "Чи добра вам честь?" І вони відповіли: "Гірше нам, ніж Ігорева смерть". І звеліла засипати їх живцем".
Прийшло друге посольство. "І мовницю (лазню. — "ГПУ") добре натопили, і, забравшись в неї, деревляни стали митися. І заперли мовницю за ними, і палить її звеліла Ольга, і там всі вони згоріли". А далі очолене нею військо спалило деревлянську столицю. "І коли взяла город Іскоростень — спалила його, і старійшин же города спалила, і інших людей тих перебила".
Княгиня Ольга мстилася за смерть чоловіка, і в цьому на ті часи не було чогось незвичайного. Але чому так дивно й жорстоко? Бо страту деревлянських послів провели у формі язичницького поховального обряду. А Ольга, що цим керувала, фактично була верховною жрицею.
У дохристиянській Русі померлого ховали в лодії. Нею він нібито перетинав ріку мертвих. Вона сполучала земний світ з потойбічним. Нею душі померлих прямували у місця вічного спочинку.
Такий спосіб поховання арабський письменник Ібн-Фадлан спостерігав 921 року: "У день похорону витягли човен на берег, оперли на підпори, а навколо поставили ідоли в формі людей. На човен поставили лавку, застелили килимами, грецьким шовком і виложили шовковими подушками, а вгорі над нею зробили намет. Це робила баба, що доглядала всіх тих приготувань, вона ж забиває дівчину. Її звуть "ангелом смерти". Небіжчика одягли якнайбагатше". Людей приносили в жертву, коли проводжали на той світ князя чи воїнів-дружинників. Убивши, їх теж спалювали на поховальному вогнищі.
Візантійський історик Лев Диякон бачив, як хоронили загиблих руських воїнів князя Святослава під час війни 968–971 років у Болгарії: "Вони нагромадили їх перед стіною, розпалили багато вогнищ і спалили, заколовши при цьому, за звичаєм предків, багато полонених, чоловіків і жінок".
Спалення послів в Ольжиній помсті деревлянам було таким самим жертвоприношенням. Адже на "тому світі" князеві мали служити піддані — слуги, раби й наложниці. І спалення столиці деревлян Іскоростеня також було такою жертвою. А водночас поховальним вогнищем на могилі вбитого князя Ігоря.
Розправою над деревлянами княгиня виконала величезний за розмахом поховальний обряд, не проведений відповідним чином під час убивства чоловіка. А душа непохованого чи похованого покійника без належного обряду, за тодішніми віруваннями, живим не давала спокійно жити.
Володимира Великого посеред літа хоронили на санях
Князь Володимир Мономах незадовго до своєї кончини 1125 року "на санях сидячи" писав своє "Повчання дітям". Володар Русі так намагався підкреслити, що він уже старий і відчуває наближення смерті. Але чому "на санях сидячи"? Бо померлих у Київській Русі, крім лодії, ховали також у санях. На них везли труну на цвинтар, незважаючи на пору року. Так, коли в липні 1015-го помер князь Володимир Великий, "на сани возложили його, і повезли, і поставили його в церкві Святої Богородиці, яку він сам і збудував".
4 
1
Коментарі
5