"Політ до Полтави змусив Гітлера переглянути свої расові погляди"

1 червня 1942 року Адольф Гітлер прилетів до Полтави. Аеродром під містом щільним кільцем оточив підрозділ СС. Зустрічали фюрера лише високі армійські чини.

Полтавщину німецьке командування на той час вважало однією зі своїх найбезпечніших тилових зон. Навесні 1942-го в Полтаві розташувалися штаби групи армій "Південь", якою командував генерал-фельдмаршал Федор фон Бок, і шостої армії генерал-лейтенанта Фрідріха Паулюса. Сюди ж із Берліна передислокувалися спецгрупа "Цеппелін" та каральні загони дивізії СС "Мертва голова". Осів тут і спеціальний центр німецької розвідки "Оріон".

Гітлер прилетів особистим чотиримоторним "Кондором" фірми "Фокке-Вульф". Він міг розвинути швидкість до 340 км/год. Вище за 4-5 км не піднімався — фюрер погано переносив висоту. В літаку кожного пасажира забезпечували кисневою маскою. Гітлер сидів у спеціально обладнаному кріслі з парашутом. Якби літак підбили, міг натиснути кнопку й через змайстрований на такий випадок люк катапультуватися із сидінням. Під час польотів у прифронтову зону фюрерів "Кондор" супроводжували до 10 винищувачів.

"Літак дуже просторий, надзвичайно швидкісний. Усередині все дуже скромно, ані найменшого натяку на розкіш, — занотував того дня стенографіст німецького лідера Генрі Пікер. — Єдине, що відрізняло місце Гітлера від решти сидінь у літаку, — встановлений перед ним письмовий стіл. У всіх чудовий настрій, і це — найкраще свідчення наших воєнних успіхів". Саме закінчилася битва під Харковом, що тривали із 17-го до 28 травня. Узяли в кільце й розгромили понад 250-тисячне угруповання радянських військ.

У поїздках фюрера охороняв спеціальний підрозділ "Лейбштандар Адольф Гітлер", укомплектований спеціально дібраними есесівцями. Особам, які мали супроводжувати лідера, про виїзд повідомляли за годину до того — задля більшої безпеки. Їздив Гітлер автомобілем "мерседес" із двигуном 150 кінських сил чи всюдиходом марки "Штеєр". Обидва були броньовані, з куленепробивним склом, обладнані потужними прожекторними фарами. У нічний час могли засліплювати всіх, хто їхав назустріч. Це унеможливлювало прицільну стрільбу по машинах. Автомобілі доставили Адольфа Гітлера, генерал-фельдмаршала Вільгельма Кейтеля й інших високих чинів у штаб фон Бока в центрі Полтави.

— Ця будівля, де був штаб групи армій "Південь", розташована навпроти теперішньої облдержадміністрації на розі вулиць Фрунзе і Жовтневої, — розповідає 72-річний Віктор Ревегук, доцент кафедри історії України Полтавського педагогічного університету. — По приїзді Гітлера там провели нараду генералітету — розробляли план літнього наступу. Зберігся і балкончик на другому поверсі. Із нього Гітлер виступав перед німецькими солдатами.

Після поразки під Москвою німецьке командування втратило можливості наступати одночасно на всіх стратегічних напрямках. Тому головну літню кампанію 1942 року вирішили провести на південній ділянці фронту, щоб отримати доступ до нафти, сировини, продовольчих ресурсів. Доповідав фельдмаршал фон Бок. На нараді фюрер промовив фразу, що ввійшла до підручників з історії:

— Якщо ми не приберемо до рук Майкопа і Грозного, я змушений буду покінчити з війною.

Обговоривши терміни та план дій на Східному фронті на літній період, Гітлер із почтом полетів до Фінляндії на іменини маршала Маннергейма. За іншою версією, до "Вовчого лігва" — своєї головної ставки у Східній Пруссії. Від полтавських старожилів можна почути, що коли автомобіль із фюрером їхав центральною вулицею до аеродрому, той нібито зупинив машину й частував цукерками дітей і жінок. Німецька кінохроніка, висвітлюючи той візит Гітлера у прифронтову зону, цього не зафіксувала.

Письменника Уласа Самчука в тодішній Полтаві вразило, що місцеві дівчата охоче ходили вулицями під руку з німецькими солдатами й офіцерами.

"Тут слово "німець"стало назвою вояка, як було колись "москаль", — згадував. — І було тут тих "німців" досить багато, і видно, їх тут аж ніяк не цуралися. Багато менше, ніж було там, наприклад, у Львові, де для дівчат "ходити з німцем" вважалося за порушення певної національно-етичної засади, а тут це робилося так само просто, як і лузання соняшникового насіння".

Генрі Пікер по поверненні до "Вовчого лігва" занотував: "За обідом шеф розповів, що політ до Полтави змусив його дещо переглянути свої расові погляди. У Полтаві він бачив стільки блакитнооких і білявих жінок, що навіть подумав, — згадавши фото норвежок чи навіть голландок, які передавали йому разом із проханнями про одруження, — а чи не варто замість того, щоб говорити про поширення північного типу, підняти питання про необхідність поширювати південний тип у наших північноєвропейських країнах". По війні свої записи Пікер видав книжкою "Застільні розмови Гітлера".

Є свідчення, що в лісі під Лубнами влітку 1942-го планували спорудити ставку фюрера. Можливо, тому в травні того року радянські війська активізувалися в районі Лубен, звітувала німецька розвідка. У квадраті Миргород-Зіньків-Гадяч-Лубни висадилися кілька груп парашутистів. На їх пошук та знешкодження кинули поліцію, жандармерію, резервні війська.

Уже в липні 1942 року в генерал-фельдмаршала фон Бока виникли суперечки з Гітлером: критикував розпорошення групи армій "Південь" на Сталінградський і Кавказький напрямки під час літнього наступу. 15 липня фон Бока усунули від командування південною ділянкою Східного фронту й відправили в "резерв фюрера". Офіційне формулювання — через хворобу. До кінця Другої світової він більше не брав участі у бойових діях.

Із майже 350-тисячної шостої армії Фрідріха Паулюса, розгромленої через вісім місяців під Сталінградом, по війні живими додому вернулися зо шість тисяч осіб.

×