"Уже сотні літ Польща не була так затиснута, як цього року і дня 15 серпня, — писав улітку 1649-го про битву під теперішнім райцентром Зборів на Тернопільщині секретар короля Яна Казимира. — І цей день Польща, скільки вона існуватиме, буде зі сльозами згадувати про різню і загибель наших братів, трупи яких укрили зборівські поля".
Того літа Богдан Хмельницький із 17 полками та союзниками-татарами рушив на захід. 15-тисячне військо князя Яреми Вишневецького відступило до Збаража — нині райцентру за 12 км на північ від Тернополя. 30 червня 1649-го козаки й татари розпочали облогу Збаразького замку. На допомогу Вишневецькому поволі рушив із армією польський король Ян Казимир. Дорогою вона обросла повітовою шляхтою та челяддю до 40 тис. Хмельницький залишив під Збаражем частину військ, а сам із майже 40 тис. "лутчих людей" козаків і 30 тис. орди у ніч на 14 серпня потай рушив навперейми. Місцеві швидко провели їх лісами під Зборів, за 35 км на захід від Тернополя. Саме туди підійшов король із військом і став на протилежному боці річки Стрипи, що протікає під містом.
Хмельницький мав добру розвідку, але 14 серпня нібито сам виліз на найвищого в околиці дуба, аби оглянути польський табір. Мости на Стрипі позривала вода: напередодні випали дощі й невелика, зазвичай, річка широко розлилася. Гетьман вирішив атакувати поляків під час переправи й оточити. Місцеві жителі пообіцяли сповістити церковним дзвоном зі Зборова про її початок. Хмельницький звернувся до війська з промовою про визволення "від фараонського лядського ярма". Але наприкінці застеріг:
— Щоб ніхто під час бою не важився знести вбивчу руку на короля і доторкатися до нього, яко до особи освяченої, сиріч помазаника Божого, але при всякій нагоді шанував би його з побожністю. Ми воюємо проти панів, наших мучителів, які послали його на нас.
Неділя 15 серпня 1649 року була хмарною та дощовою. Головні сили королівського війська розпочали переправу й сіли полуднувати, як у Зборові вдарили церковні дзвони.
Козацько-татарська кіннота з тилу та з флангів раптово рушила в наступ. У сутичці й паніці полягло до 4 тис. жовнірів. "Не битва це була, а різня. Перший цвіт польської шляхти був стертий рукою ворога", — свідчив очевидець-поляк.
Основній частині армії король звелів нашвидкоруч будувати табір з обозних возів й насипати шанці — вали. Військо вишикувалося перед недобудованим табором і спішно розпочало контратаку. Та орда "летіла на вогонь, ніби їй очі повибирано". Одночасно наступали козаки. Першою кинулася навтьоки під захист валів повітова шляхта.
— Не залишайте мене, панове, й вітчизни всієї, не забувайте славу предків ваших! — волав король.
Хапав утікачів за прапори, корогви й кінські вуздечки. Та його ніхто не слухав. Від цілковитого розгрому польський табір врятувала лише ніч. Покинуті втікачами бойові знамена згодом знаходили навіть у коноплях на городах.
У ніч на 16 серпня Хмельницький перегрупував війська й узяв і польський табір у туге кільце. Усю ніч Ян Казимир зі смолоскипами ходив табором поміж шляхтою-ополченцями. Бо, як описує очевидець, "на бій проти козаків і татар ніхто не поїхав і ховалися у свої вози, а інші під вози, загортаючись у покривала. А король ходив пішки, тих панів і шляхту з возів і з-під возів шпагою наганяв до бою".
Козацькі гармаші гатили по обложених. Деякі відчайдухи ввірвалися до польського табору й навіть зав"язали сутичку з королівською вартою. Раптом із козацького стану донісся клич "Згода!". Союзник Хмельницького кримський хан Іслам-Ґірей, який стояв кошем під селом Озерною, на півдорозі між Зборовом і Тернополем, домовився з поляками.
Переговори коронний канцлер Єжи Оссолінський і ханський візир Сефер Ґазі-аґа розпочали потай від Хмельницького. Польща обіцяла відновити щорічну данину Кримові, якої вже давно не платила. Також мала сплатити 400 тис. золотих за повернення татарів додому без ясиру й викуп обложеного у Збаражі війська. Отримавши завдаток, Іслам-Ґірей почав вимагати від Хмельницького замирення з королем. Гетьман мусив припинити майже виграну битву. Хан тим часом пустив свої чамбули по "живий товар". Союзники-татари на очах козацьких полковників дощенту спустошили і Зборів, і довколишні села.
До вечора 18 серпня узгоджено головні пункти мирного договору. Наступний день минув в уточненнях спірних моментів. Уранці 20 серпня підписувати договір гетьман в"їхав до польського табору на білому арабському скакуні в супроводі найстаршого сина Тимоша та сотні охоронців і козацької старшини. "На голові у Хмельницького була зелена шапка з оксамиту, що закривала вуха, з червоним шликом. Жупан у нього був атласний, кунтуш атласний із дрібними ґудзиками зі срібла. Хмельницький дивився в землю, лише зрідка зводячи очі та поглядаючи на королівський прапор. Ті, хто його супроводжував, сиділи на конях прямо", — зазначав очевидець. У наметі Яна Казимира гетьман присягнув після короля і хана, "сидячи на кріслі". Він, попри поступки через зраду союзника, почувався переможцем.
Після присяги війська розвели.
360 років тому народилася Гетьманщина
Під владу козацького гетьмана, за підписаною у Зборові угодою, переходили Київське, Брацлавське й Чернігівське воєводства — мало не третина Речі Посполитої. Польський уряд не мав права розміщувати тут своїх військ. Запроваджувався козацький полково-сотенний адміністративний устрій. Козацький реєстр становив 40 тис. війська. Державні посади могли обіймати шляхтичі лише "грецької віри". На козацькій території заборонялося жити євреям — приїжджати сюди могли хіба що в торговельних справах.
Зборівський мир — під такою назвою польсько-українська угода 1649 року залишилася в історії — був першим офіційним документом, що зафіксував появу козацької автономії. Під Зборовом Гетьманщина пробилася на карту Європи: текст договору надрукувала німецька, англійська та французька преси. А портрет Богдана Хмельницького невдозі з"явився в альбомі-реєстрі тогочасних європейських правителів.
"Із 10 тисяч жителів залишився десяток"
Напередодні Хмельниччини Зборів, що стоїть на давньому шляху з Тернополя до Львова, мав невеликий замок із підйомним мостом на річці Стрипі та з підземними ходами до ріки. "Колись це велике гарне місто, оточене з півночі земляним валом, а з півдня озером, — занотував про Зборів у щоденнику голландський мандрівник Ульріх фон Вердум: "Татари на конях переплили озеро, напали на місто й вибили чи забрали в неволю всіх, кого знайшли. Тож із 10 тисяч жителів тепер тут залишився якийсь десяток".
Після битви під Зборовом виросло кілька козацьких могил. Найбільша — у полі на захід від міста. У міжвоєнний період, коли місто належало Польщі, у день Зборівської битви коло неї збиралися люди. Поліція їх розганяла, затятіших кидали за ґрати. Та люди все одно йшли. На козацькому кургані, до 12 м заввишки, 29 серпня 1929 року польські "стшельци" із молодіжної шовіністичної організації зрізали хреста. За Союзу на рештках могили поставили геодезичний знак. У серпні 1990-го її відновили. Одна з місцевих легенд назву міста тлумачить тим, що "отут батько Хмель ляхів зборов".
4 
1
Коментарі
6