"Називають послом у Кракові. Кажуть, що тут він має свою Україну"

 

— Серденько, ти муляр? — запитує архітектор Іван Левинський у робітника на будівництві корпусу Львівської політехніки.

— Так, — відповідає 16-річний Лев Ґец.

— Не виглядаєш, ходи сюди.

Один із найвідоміших зодчих Галичини Іван Левинський забирає юнака з будмайданчика у креслярський відділ. Помічає його схильність до малювання і веде до Олекси Новаківського, який утримує художню школу.

"Я слухав митця, приглядався до картин і аж піт мені лився з чола від величі його праці, — згадував Лев Ґец про знайомство. — Мені було 17 років і доти я ще ніколи не бачив живого художника".

Починається Перша світова війна, і Лев Ґец записується до Українських січових стрільців, що діють у складі австрійської армії. У формуванні опиняються інші митці, які засновують "Пресову квартиру". Працюють над художніми та музичними творами, фотографіями, записами спогадів та інтерв'ю.

Лев Ґец у вільний час змальовує стрілецький побут і портрети. Вдається зберегти близько 300 малюнків та збірку "Антологія стрілецької творчости". Частину з них друкують у вигляді листівок.

Під час одного з боїв 1916-го отримує важке поранення. Якийсь час лежить непритомний серед убитих. Друзі пишуть рідним про загибель.

По завершенні війни починається протистояння поляків та українців за Галичину. Лев Ґец стає однією з перших жертв боїв у Львові.

"Пострілений в обидві ноги, узятий в полон, стає перед маревом досмертнього каліцтва. Мав тоді літ 23. Загоїлася одна нога, зложили другу. Ґец піднявся кінець кінців з ліжка і завважив, що одна з ніг коротша на кілька сантиметрів, — писав про нього стрілець Микола Голубець. — Зажадав нової операції. Казав собі зломити вилічену ногу і натягнути. Коли по семимісячних експериментах лікарів станув "на рівні ноги", повезли його до табору в Домб'ю".

У таборі військовополонених та інтернованих біля Кракова продовжує малювати. Робить це на папірцях поганої якості. Жінки, які працюють у таборі, потайки виносять малюнки до помешкання краківського лікаря. Звідти їх забирають полонені, які повертаються до Львова.

Лев Ґец виходить із табору і знаходить 139 малюнків. Наклеює на картон і зшиває в обкладинці у полотні. Виходить другий художній альбом часів визвольних змагань.

Українська громада вражена творчістю вояка, збирає кошти на навчання у Краківській академії мистецтв. Там конкурс — 60 бажаючих на сім місць. Його приймають.

Після академії шукає роботу у Львові. Але державні заклади не мають вакансій. Є направлення лише до малих містечок. Серед них обирає Сянок — тепер територія Польщі. Це центр Східної Лемківщини, заселеної переважно українцями. Живе на горищі гімназії. У вільний час змальовує закапелки містечка.

"Головною темою його творчості стають краєвиди. Відкриває мальовничу красу малих провінційних галицьких міст. Тісні вулички, переулки, синагоги, жидівські ґетта, окремі мотиви каплиць або загальні погляди на море дахів — ось найважніші сюжети", — пише про нього львівська газета "Діло" 1934-го у статті "Лев Ґец — маляр недоглянених закутин".

Роботи регулярно виставляють на українських виставках. Асоціація незалежних українських митців 1939 року видає монографію про творчість Льва Ґеца.

Він стає організатором музейної справи на Лемківщині. Впродовж 1930-х разом з однодумцями збирає близько 8 тис. музейних експонатів. Створюють і відкривають експозицію.

Після Другої світової війни викладає у Краківській художній академії. Збірка замальовок Кракова виходить окремою книжкою. Має складні стосунки з польськими спецслужбами. За Львом Ґецом стежать 14 агентів. Телефон прослуховують, перечитують листи.

"Ґец служив у Січових Стрільцях сержантом. Під Львовом був поранений і українські націо­налісти визнають його героєм, що боровся за самостійну Україну, — йдеться в одному з оперативних рапортів Третього відділу Служби безпеки Польщі у Кракові 1959-го. — Тепер його називають послом у Кракові. Кажуть, що тут він має свою Україну".

Попри це Лев Ґец підтримує зв'язок з українською інтелігенцією в УРСР. В одному з листів до історика Сергія Білоконя пише: "На запит, де себе я зараховую — чи до Польщі, чи України, треба знати, що цілий свій вік зараховую себе до українців, разом з мистецтвом. Виставлявся у 10 народах, але все як українець. Поляки ні разу не врахували мене між своїми, бо знають, що подаю себе українцем. В хаті панує моя рідна мова, жінку маю з Гуцулії і творим ми у Кракові Україну.

Перед головою Спілки художників УРСР Василем Касіяном клопочеться про передачу своїх робіт в Україну. Та влада відмовляється від них. Скаржиться про це науковцю Федорові Погребеннику, який потайки відвідує митця 1971-го. Відтак після смерті більшість робіт Льва Ґеца відходить Історичному музею Кракова.

Разом із дружиною здійснив спробу самогубства

1896, 13 квітня — в багатодітній львівській родині друкаря Льва Ґеца народжується син, якого називають Львом. Освіту здобуває в школі ім. Маркіяна Шашкевича та Львівській промисловій школі.

1912 — починає працювати в архітектора Івана Левинського. Знайомиться із художником Олексою Новаківським, який дарує йому сім ескізів своєї картини "Пробудження".

1914 — на прохання предстоятеля Української греко-католицької церкви Андрея Шептицького замуровує в стінах Собору Святого Юра у Львові документи, щоб не дісталися російським військам. Наступного року записується добровольцем до Українських січових стрільців, які воюють на боці Австро-Угорщини проти Російської імперії.

1918, 1 листопада — бере участь у встановленні на Львівській ратуші синьо-жовтого стягу. У сутичках з поляками отримує поранення. Потрапляє до табору інтернованих у Домб'є — поблизу Кракова у Польщі.

1919–1924 — навчається в Краківській академії мистецтв. Потім працює в містечку Сянок у гімназії імені Королеви Софії. Серед його учнів майбутній поет Богдан-Ігор Антонич.

1931 — в Сяноці засновує товариство "Лемківщина". За рік його учасники відвідують 35 сіл, де збирають понад тисячу експонатів. Відкривають музей.

1941–1944 — двічі арештовують нацисти. Згодом — польські органи безпеки.

1950 — починає працювати в Краківський академії мистецтв.

1953 — польські органи держбезпеки шантажують Льва Ґеца та його дружину Марію, змушують до співпраці. З розпачу вони вирішують скоїти самогубство. Приймають снодійне та відкривають у квартирі газ. Дружина гине, а чоловіка рятують. Спецслужби дають йому спокій. Одружується вдруге.

1971, 16 грудня — помирає. Похований у Кракові.

3,5 тисячі малюнків, акварелей, картин і дереворитів створив Лев Ґец протягом життя. У 1915–1917 роках працював зі стрілецькою тематикою — портрети та побут вояків. Потім здебільшого змальовував міські пейзажі. Відбулися 74 виставки його робіт. Опублікували майже 850 статей і рецензій 12 мовами.

Узяв у кишеню альбом, крей­ду, олівці та з цим добром ­пішов на фронт. Тоді появилися його перші рисунки й карикатури стрілецьких старшин. Люди згори звернули увагу на Ґеца. Стягнено його до коша, а там у "Пресовій кватирі" найшлася для нього робота. Протягом відносно короткого часу повстав прекрасний альбом "Антологія стрілецької творчости

Микола Голубець (1891–1942), публіцист

×