На Сорок святих готують 40 вареників і 40 пампушок

 

— Сорок святих — це велике свято у нас вважається, це вже весна приходить. Цей день примічають погоду, бо вона не тільки весну показує, а й яка буде погода, коли краще сіяти, який збереш урожай, — каже 73-річна Мотря Ткаченко із села Перевіз Васильківського району на Київщині.

22 березня православні й греко-католики відзначають день пам'яті 40 мучеників севастійських. 313 року у вірменському місті Севастії, за християнськими переказами, перебувало римське військо — 40 воїнів-християн. Воєначальник Агрікола-язичник вимагав від них принес­ти жертви поганським ідолам. Після відмови воїнів закатували, їхні тіла спалили та кинули до річки. Через три дні вони явилися вві сні до єпископа Севастійського Петра, розповіли про свій духовний подвиг і попросили поховати їхні рештки за християнським звичаєм, що й виконали. ­Тепер це одне з найбільш шанованих християнських свят. Для вірян полегшується строгий піст, який триває о цій порі.

Свято збігається в часі з весняним рівноденням за астрономічним календарем — тривалість дня дорівнює тривалості ночі, сонце сходить точно на сході й заходить на заході небосхилу. ­Цього року рівнодення починається 21 березня. Його вважають початком весняного сезону. До першої половини ХV ст. в Україні його вшановували як Великий день або Великдень — початок нового року.

— Дівки ходили на колодки, там собі собиралися, — розповідає Мотря Ткаченко. — Не на лавочкі, а сідали на колоди дерев'яні й там пісні всякі співали на весь голос — веснянки. Це так весну кликали, шоб прийшла швидше. Співали так, щоб ішла луна й було чутно аж через річку Ірпінь у сусідню Яблінувку. А звідти нам відспівували, також на повний голос:

Вийди, вийди Іванку,

Заспівай нам веснянку!

Зимовали не співали,

Усе весни дожидали!

Весна наша, весна,

Що ти нам принесла?

— Да принесла вам літечко,

Зеленеє житечко.

На Лівобережній Україні до середини минулого століття молодь ішла гуртом до лісу "топтати ряст" — тобто первоцвіт. Вибирали галявину з пролісками, сном або рястом, влаштовували тут забаву з танцями й скоками. Притупуючи ногами, співали:

Топчу, топчу ряст, ряст,

Бог здоров'я дасть, дасть.

Іще буду топтати,

Щоб на той рік діждати.

Вірили — такими ритуальними діями можна забезпечити собі здоров'я і силу на весь рік. Звичай породив приказку до того, хто одужав після важкої хвороби:

— Вже виліз на ряст.

А про безнадійно хворого говорили:

— Вже йому рясту не топтати.

На Поліссі, Слобожанщині та Подні­пров'ї до сьогодні на це свято готують 40 вареників і 40 пампушок — "кожному святому мученику на спомин". Пекли також 40 штук печива у вигляді жайворонків. Його роздавали дітям. Ті підкидали печиво до неба, підсаджували на дерева й дахи будівель. Вірили, що такі дії прискорять приліт птахів, тепло й весну.

— На Сорок святих я дак робіла 40 вареників або з маком, або з грушамі-дічкамі, або з черніцамі, — ­розповідала фольклорній експедиції 2004-го тоді 75-річна Настя Кислинська, переселенка з чорнобильського села Бобер, яка жила в селі Середівка Згурівського району на Київщині. — Да тако їх усіх надо обязатєльно пораздавать людям: сусєдам там, дєткам. Якщо залішилось, то піди та віддай першому встрєчному, але шоб усє-усє пораздавала людям. Кажуть, шо воно тобі у 40 разів добром і повернється.

На Чернігівщині вірили: якщо дів­чина на Сорок святих перекине через хату 40 палиць, то цього року обов'язково вийде заміж. Жінкам радили робити те саме, щоб кури не йшли на чужий город, не неслися по кущах. Ввечері під вікном власної хати розігрували ритуальний діалог.

— Де ваші кури несуться? — запитував господар знадвору.

— Вдома, вдома! — голосно відповідала господиня.

— А ще на цей день треба обов'язково витягнути з погреба картоплю на посадку, щоб гарно вродила. Для цього її рахують по 40 картоплин за раз. Тоді кожний кущ картоплі вродить по 40 бульб зо два дядькові кулаки, — каже Мотря Ткаченко. ­Вірять. — Чекали люди, що на Сорок святих святі мученики кинуть по лопаті снігу. Якщо немає снігу і немає морозу — значить, буде ще 40 морозів, вони від оцих святих відраховувались.

Ранковий і вечірній морози рахували за два окремі. Якщо не всі 40 морозів будуть весною, то неодмінно приморозить потім, навіть улітку: "отако поверху, а буде обов'язково". Уникнути їх можна було, нарахувавши на Сорок святих 40 лисих.

— Пересядься мороз на лису голову, — примовляли при цьому.

"Душа 40 день прилітає додому, тужить за ним"

– 40 — то таке число не просте, воно для кожної людини має значення — і для мертвих, і для живих, — вважає 52-річна Надія Скріп­кина із села Чучево Володимирецького району на Рівненщині. — Після пологів жінка 40 днів очищається, в церкву не ходить — не можна. А вже на 40-й з дитинкою приходить і получає благословення від батюшки.

Слово "сорок" стоїть окремо від назв інших десятеричних цифр, що пов'язані з назвами відповідних десятків: двад-цять, п'ят-десят, сім-десят тощо. Воно походить від слова "строк" й означає повне закінчення окремого, важливого для людини періоду.

Вагітність жінки триває 40 тижнів. Перші 40 днів після пологів вважають небезпечним для матері й дитини. Малюка протягом цього часу радять не показувати стороннім — щоб "погані очі" не зурочили. Породіллі не варто з'являтися на весіллі, похоронах, брати участь у громадських розвагах. А ще радять не святкувати 40-річчя — щоб не притягувати до іменинника зайвий негатив.

Після зняття пристріту й чарів "знаючі люди" радили 40 днів утримуватися від м'ясних страв. Щоб уберегти людину від смертельної хвороби — замовити в церкві сороковуст, 40-денну церковну молитву. 40 днів після смерті когось із рідні — важкий час для душі небіжчика та небезпечний для живих родичів. Протягом цього терміну святі Петро, Павло й архангел Михаїл мають визначити й зміряти добрі та погані вчинки, скоєні небіжчиком за життя. Залежно від того, які переважать, душа новопреставленого вирушить до раю або до пекла.

— Кажуть, шо душа 40 день прилітає додому, тужить за ним, — розповідає Мотря Ткаченко. — Для неї на вікні чи на столі ставляють стакан з водою чи горілкою — кажуть, що вона купається. А вже на сороковини душа хату й землю покидає, а рідні її провожають. У церкві замовляють поминальний сороковуст, ходять на кладбіще, а дома готують поминальний обід і відпускають вже ту душечку.

×