Апостола та євангеліста Луку вшановують кілька разів на рік. Навесні — 5 травня. Цього дня заведено садити цибулю — нібито тоді вона рясно вродить і добре зберігатиметься впродовж року. Тому й свято називали Луки-цибульника. Якщо воно ще й випадає на "жіночий" день тижня — середу, п'ятницю або суботу — цибуля гарантовано в'язатиметься у великі головки та не згниє.
Під час садіння цибулі жінкам не можна розмовляти, сміятися, відповідати на привітання, сердитися, бо цибуля буде гіркою й пекучою. Від зурочення цибульної грядки в неї втикали іржавий ніж, старе шило або лопату.
— Є цибуля-тиканка і цибуля-сіянка, — каже 74-річна Любов Сухно із села Вельбівка Гадяцького району на Полтавщині. — Сіянка — це насіння. Перемішують його із землею, бо як не перемішати, вона густо посіється. Рядочок сапкою прописала, неглибоко, сантиметрів 2-3, і тим насінням потрусила-потрусила, як ото картоплю солиш. Вона виросте такими маленькими цибульками — це вже буде тиканка. На другий рік садиш її рядочками — одна від другої сантиметрів по 5. Як стрілку викидає, дак її зламуєш, бо тоді піде не в головку, а в стрілку. Якщо хочеш насіння, то залишаєш — така цибуля називається "усадка". Але зараз таке насіння, шо не дає потомства — не проростає насіння. Посієш його, а врожаю не дасть.
Кожна хазяйка колись тримала свої сорти цибулі, буряку, моркви. Передавали їх із покоління в покоління.
— Таких старих сортів уже немає — зникають з городів, — додає Любов Сухно. — У мене ще є старинна цибуля — "кущовка". Вона росте кущем: тикаєш у землю одну, а з неї вироста п'ять-шість цибулин. А чому її не саджають? Бо не крупна. Але ж солодка, ніжна.
Вибирати цибулю треба в суху теплу погоду. Потім висушити на грядці під сонцем, на горищі або в сараї.
— Як посохне, в'язали у вінок і чіпляли на жердину. А зараз обрізають та складають у капроновий чулок чи колготки й вішають. Але у вінках цибуля саме краще зберігалася.
Вважали, цибуля своїм різким запахом відганяє відьом, русалок та чортів. Наївшись цибулі, треба було промовляти: "Цибулю їм, цибуля пахне!" — і нечиста сила злякається й відступить. Часто колись маленьку цибулину носили й у кишені або вішали на шию. А при будівництві нової хати закладали у фундамент, щоб відігнати від господи всяке зло.
На Чернігівщині вірили, що цибуля вкупі з полином захищає від ходячих поночі мерців. Рвучи цибулю, примовляли:
Якби тобі не полин,
То я б тебе задавив.
Якби тобі не часнок,
То я б тебе за часок.
Якби тобі не цибуля,
То я тебе не забула.
Щоб викликати дощ, на Поліссі крали в сусідів із грядок цибулю й кидали до колодязя. За цибулею можна передбачити погоду протягом року. Напередодні Різдва, Нового року або на весняного Луки — напередодні Юрієвого дня, який святкують 6 травня, розрізали навпіл шість цибулин. Кожна з 12 половинок відповідала одному місяцеві. Зверху їх засипали сіллю. Уранці дивилися: яка половинка цибулі суха — той місяць буде засушливий, де сіль зволожувалася, той місяць буде дощовий.
У народних загадках цибулю називають дівчиною, панною, "сидухою в семи кожухах", як-от:
Прийшла дівка з гір,
Несла на собі сім шкір.
Як їх розбирали, —
Всі над нею ридали.
Цибулю вважали "помошною від ста болячок". Її сік зберігає зуби, покращує травлення, підвищує апетит, сприяє виведенню піску і розчиняє камені у нирках. При облисінні кашкою з цибулі натирають шкіру голови. При укусах комах, комарів, бджіл змащують шкіру соком з цибулі. А лице — щоб позбутися ластовиння. У трактаті ХІІ ст. "Про прикрашання жінок", авторство якого приписують італійській цілительці Троті, радять: "Для видалення плям, що з'являються на обличчі жінки після пологів, обличчя натри звичайною цибулею і шкіра полущиться. Полущену шкіру прибери свіжим козиним жиром". Густим настояним відваром цибульника — жовтого лушпиння цибулі — українські селянки колись підфарбовували волосся у золотавий колір.
Щоб вилікувати кашель, українські знахарки колись клали дві головки цибулі у глиняну макітру, заливали літром свіжого молока та парили в печі 2-3 год. Давали пити по півсклянки чотири рази на день. У такий спосіб навіть виліковували запалення легенів. З медом перекручену цибулю досі вживають при бронхіті, склерозі судин головного мозку й імпотенції.
Те, що регулярне вживання цибулі зміцнює імунітет людини, захищає від простуди, помітили в античні часи. Давньогрецький лікар Гіппократ, якого вважають "батьком медицини", використовував цибулю для лікування ревматизму, подагри, ангіни, ожиріння, а також для очищення інфекційних ран. А давньоримські легіонери мали на день з'їсти бодай одну цибулину для зміцнення сили та відваги.
Давньоруські лікувальні трактати — "травники" — радили розвішувати в приміщенні в'язанки цибулі під час моровиці. Вважали, що, надкусивши цибулину, на неї можна перенести чиряки й бородавки. Але після того її обов'язково треба закопати на кладовищі або перехресті.
Автор "Трьох мушкетерів" любив цибулевий суп
— Кидаю цибулю в усі страви, крім молочних, — каже Любов Сухно. — У квашену капусту добавляю обязатєльно, а в катлєти чим більше покладеш, тим вони добріші будуть. А то й просто з цибулі роблять катлєти. Перетруть цибулі, додають сухарів розмочених, яйце. Получається, як дорога риба-хвілє.
Цибулю можна фарширувати. Спочатку цибулину в лушпинні занурюють в окріп на 5 хв., чистять, вирізають серцевину, заповнюють м'ясним фаршем, овочами або сиром. Потім накривають шматком сала, перев'язують ниткою і дають покипіти в невеликій кількості води або бульйону.
Французький письменник Александр Дюма-батько (1802-1870) — автор "Трьох мушкетерів" та "Королеви Марго" — любив куховарити й уклав цілу книжку власних рецептів. Є там і опис того, як готувати цибулевий суп. У каструлі п'ять дрібно нарізаних цибулин припустити на вершковому маслі — вистачить 2 ст. л. Долити 1,5 л молока, дати закипіти й проварити декілька хвилин. Далі протерти через сито, нині можна змішати у блендері, приправити спеціями. Знову прокип'ятити і додати заправку. Для неї треба півсклянки вершків, три яєчні жовтки, 3 ст. л. натертого твердого сиру. Цибулевий суп слід подавати з білими грінками.
Біля Лялі ставили молоко, сир і масло
На Луки справляли Красну гірку — хороводи на честь богині весни. В Ушицькому повіті на Поділлі, теперішня Хмельниччина, дівчата цього дня справляли Лялю. Збиралися по обіді на лузі, вибирали найгарнішу дівчину, прикрашали її квітами й зеленню, на голову клали вінок зі свіжих квітів. Таку наряджену Лялю садовили на зроблену з дерну лавку. Ставили поряд молоко, сир і масло. "До ніг Лялі кладуть кілька вінків зі свіжої зелені, — описує звичай етнограф Павло Чубинський, автор слів гімну "Ще не вмерла Україна". — Хороводниці танцюють навкруги Лялі та співають пісні. Коли пісні закінчаться, Ляля роздає подругам сир, масло й інше, потім кидає їм вінки, які дівчата намагаються піймати нальоту. Вінки ці дівчата ховають до наступної весни".
Коментарі
1