— Цьому фото 100 років, — розповідає письменниця 40-річна Лада Лузіна. — По лінії батька — я корінна киянка в п'ятому поколінні. А лінія мами походить із Сум та Харкова. Ось у сумському фотоательє і сфотографувалася моя родина. Тоді була мода на такі-от пафосні урочисті знімки. В центрі чоловік з бородою — мій прапрадідусь Олексій Бутков. Він був священиком, мав п'ятеро дітей.

Моя прабабця Анна на знімку стоїть у центрі. Її перший наречений загинув у Першу світову війну. І бабуся Аня стала першою жінкою в нашому роду, яка почала епоху пізніх шлюбів. Вона вийшла заміж пізно й народила в 37 років. Її чоловік Михайло Чуб стверджував, що походить із запорізьких козаків. І він, і моя прабабуся були вчителями в Харкові. Гоголівське прізвище прадіда я дала одній зі своїх улюблених героїнь Даші Чуб.

Я, видно, пішла в прабабусю. Вона закінчила в Харкові вищі жіночі курси та завжди стверджувала, що інтелігентна жінка не повинна готувати. У моїй родині готує чоловік, і я теж вийшла заміж після 30. Але, напевно, ще більше на мене вплинула рідна сестра моєї прабабусі — тітка Саня. На фото вона сидить крайня праворуч. Лише недавно, перебираючи в будинку старі папери, я натрапила на мемуари тітки. Дізналася з них, що вона була однією з тих, хто брав Зимовий палац. А до цього годувала Леніна в їдальні при Петроградських медичних курсах, де вона тоді вчилася. Добре пам'ятаю, як вона диктувала ці мемуари моїй бабусі Ері. Я тоді була зовсім маленькою, а тітка Саня вже дуже-дуже стара, з паличкою. Ми приїжджали до них у гості до Москви.

Чоловіком тітки Сані був Семен Диманштейн — голова Єврейського комісаріату при Народному комісаріаті у справах національностей. У 1930-х за серію статей, в яких він виступав проти колективізації, його заарештували і розстріляли. Тітка Саня загриміла до таборів більше ніж на 10 років. Потім жила в Харкові у сестри, моєї прабабусі Ані під виглядом домробітниці — їй було заборонено мешкати у великих містах.

Над тіткою Санею — крайній праворуч — її брат Микола Бутков. Він теж подався в революцію, був комісаром, але помер від раку бездітним, досить молодим. Та, як стверджувала моя бабуся Ера, помер вчасно — інакше неодмінно був би розстріляний як запеклий троцькіст. Так само, як і тітка Саня, він похований на Новодівичому кладовищі в Москві.

Жінка, яка сидить зліва від тітки Сані, — моя прапрабабуся Євдокія. Крім Ані, Сані й Миколи, у них із прапрадідусем Олексієм Бутковим були ще двоє дітей: Митя — стоїть крайній ліворуч — і Костянтин — стоїть третій зліва. Дівчата на колінах прапрадіда та прабабусі — його дочки.

Коли прапрабаба Євдокія овдовіла, вона продала будинок у Сумах і ці гроші пішли на будівництво дачі в Одесі. Син Костянтин із родиною оселився там же. Так от і розкидало сім'ю — Одеса, Харків, Київ, Москва. Але щоліта всі п'ятеро дітей і їхні діти, і онуки, і правнуки намагалися зібратися на цій дачі в Одесі — таке собі сімейне гніздо. Там виросла моя бабуся Ера та моя мама. Я теж провела там у дитинстві не одне літо.

Дочка Костянтина — маленька дівчинка, стоїть у центрі — двоюрідна сестра моєї бабусі. Я називала її тітка Люся. Вона виховувала мене і була моєю улюбленицею. Померла відносно недавно, мала 92 роки. Вражала мене тим, що навіть у 80 років зранку робила собі зачіску та вдома носила прикраси. Почала палити у війну й кинула тільки у 80. Коли я почала курити, вона єдина з родини відреагувала нормально і подарувала мою першу попільничку. У моїх творах часто зустрічається героїня тьотя Люся.

Але крім неї, там, в Одесі, мене виховували ще дві двоюрідних бабусі, десяток троюрідних дядьків і тіток. Я няньчила два десятки своїх кузенів та кузин! І навіть зараз постійно підтримую стосунки з ними — з правнуками тітки Сані й дядька Миті.

×