У листуванні Тараса Шевченка Устим Кармалюк (так само, як і Степан Разін) був "славним лицарем". А в казці Марка Вовчка він — "смільчак, красень та розумниця". За цей твір письменниця 1871 року, тобто через 36 років після загибелі реального Кармалюка, потрапила в Петербурзі під суд. Той оштрафував її "за схвалення такого способу дій, який суперечить встановленим у нас засадам власності". Отже, пам"яті про ватажка "летючого" селянського загону на Поділлі 1810–1830-х років боялися і в "ліберальні" часи імператора Олександра II.

Боялися його, як не дивно, і за радянської влади. Хоча ще 1938 року вийшов на екрани фільм про Кармалюка, якого зіграв Олександр Хвиля. Було надруковано і збірочку документів про його життя та книгу Володимира Канівця в серії "Жизнь замечательных людей". Все одно глибокої правди про Кармалюка годі було в них шукати. Бо коли подавати правду, образ вийшов би досить-таки кривавим. Один тільки випадок із селянином, якого за наказом "славного рицаря" спалили живцем, загорнувши в солому, розвіював міф про нього як захисника скривджених.

Тим більше Кармалюка не афішують зараз, в часи нового панства.

Уся правда про нього зберігається хіба що у стосах документів так званої Галузинецької комісії, яка працювала в 1833–1839 рр. Тоді чиновники отаборилися в сусідньому з батьківщиною Устима селі й допитувати безпосередніх учасників та самовидців "війни Кармалюка". Опитали близько 20 тис. осіб. А загалом до різних форм відповідальності у "кармалюкових справах" за 1813–1839 роки було притягнуто 2 700 осіб. Із трьох повітів Подільської губернії дії "українського Робін Гуда" перекинулися до Новоросії та Бессарабії.

Неправда про нього починається від "паспортних даних". Насправді, згідно з церковним метричним записом, Кармалюка звали не Устимом, а Севастіяном. На початку християнської доби святого Севастіяна розстріляли з луків, припнувши до стовпа, сильні світу сього. Таке враження, що чиновники боялися назвати Кармалюка його правдивим іменем: у документах він проходив і як Августин, і як Устиян.

Устим двічі брав церковний шлюб, мав п"ятеро дітей

Те саме — з прізвищем. Кажуть, прямі нащадки Кармалюка після його смерті мусили змінити прізвище і стали писатися "Карманами". Насправді ж вони повернулися до родового прізвища. Дід Кармалюка був Карманом, батько — Карманюком. "Карман" — варіант слова "кишеня". Причому "карманом" називали не просто кишеню, а вишитий мішечок, що його жінки прив"язували до пояса задля всіляких дрібничок.

Кармалюк двічі брав церковний шлюб, мав п"ятеро дітей. Нинішні Кармани в селі Кармалюковому — переважно прямі нащадки його старшого сина від другого шлюбу — Остапа у сьомому-восьмому поколіннях. Донька Настя вийшла заміж у сусіднє село та змінила прізвище на чоловікове. Наймолодший син Іван загинув у тюрмі, куди потрапив за причетність до батькових справ.

Жінки — принаймні, за переказами — зіграли фатальну роль у житті Кармалюка.

За однією з версій, у рекрути пан віддав його через інтриги своєї дружини Розалії, якій Севастіян-Устим не відповів взаємністю на залицяння. А загинув він через засідку в хаті Оляни Процикової, яка його запросила на "відвідини". Село Оляни не таке вже й далеке від Кармалюкових Головчинців. Говорять про ще кілька схронів у хатах удів та солдатських дружин.

Після всіх арештів, відсидок і втеч на Кармалюкові не було живого місця. Тільки на спині — сліди від 4000 ударів шпіцрутенами і 227 — батогами. Себто суцільний рубець. А 1827 року ще й обличчя було спотворено трьома клеймами "в.о.р.". Отже, можна говорити не так про вроду, як про чоловічу харизму Устима. "Портрет Кармалюка" Василя Тропініна із 1820 року не всі визнають правдивим. Це скоріш за все лише типаж подільського селянина. Бо де, на яких каторжних етапах художник міг писати Кармалюка з натури? Хіба що за переказами тюремних лікарів.

Одні нараховують чотири втечі Кармалюка з Сибіру, інші — шість. Залізниці тоді не було, автомобілів і поготів. Так що дорогами імперії Устим виходив десь із 15 тис. км. Утікав через розібраний дах Папської вежі у Кам"янці, переодягався поміщиком і генералом. Навіть брав участь в облавах на самого себе. Знав принаймні три мови, окрім рідної — польську, молдавську та єврейську. Далися взнаки роки козачкування при панському маєтку і відвідини Заходу з дітьми пана Пігловського.

Спина Кармалюка витримала 4000 ударів шпіцрутенами і 227 — батогами

Кармалюк відповідав і панській літературній моді на "шляхетного розбійника", і козацькому стереотипові характерника. Звідсіля взялися й байки про Кармалюкову розрив-траву, що через неї розсипалися кайдани, і про намальований вугіллям на тюремній стіні човен, що спливав просто на воду з-за ґрат. Ходили чутки, що Кармалюка вбили срібною кулею, як упиря. Убивця, Федір Рудьковський, цілком міг вірити у цей давній забобон. Згодом його викликали до двору Миколи I й імператор особисто вручив Рудьковському діамантовий перстень та звільнив від податків як видатну особу. А пани у вітальнях "ганяли "Кармалюка" на більярдних столах — була тоді така гра.

Загін Устима діяв і як "соціальна швидка допомога" селянам Поділля проти панів, і як засіб з"ясовування стосунків між селянами-сусідами. За перші десять років діяльності Кармалюка із 35 нападів 24 було скоєно на селянські господарства. До загону входило чимало поляків, росіян та євреїв, у тому числі дворян і шляхтичів. Це була дієва і жорстока "паралельна влада" сільських громад Поділля, усіх його верств, окрім найвищої.

Головчинці (нині — Кармалюкове) лишилися після Устима одним із сіл, що були на підозрі в будь-якої влади. Так, 1919 року існувала Головчинецька республіка на чолі з Трохимом Зозулею. Кармалюківці та їхні нащадки знали собі ціну і знали ціну владі.

1787, 10 березня (27 лютого за старим стилем) — народився в с. Головчинцях (з 1955 р.— с. Кармалюкове Жмеринського району Вінницької області) у родині Якима Карманюка — кріпака пана Андрія-Йосипа Пігловського
1804 — Устима взяли дворовим до садиби пана Пігловського
1806 — одружився з Євдокією Ясешеною, народилася донька Анастасія
1807 — з"явився на світ син Іван
1809 — померла дружина
1810 — узяв шлюб із Марією Щербою
1811 — народився син Остап
1812 — Устима віддали рекрутом до 4-го Уланського полку у Кам"янці-Подільському
1813 — утік із полку разом зі свояком із с. Овсяники Данилом Хроном; перший арешт, 500 ударів шпіцрутенами; тікає під час етапу до Кримського штрафного батальйону, формує свій загін, нападає на садиби селян Федора Шевчука та Івана Сала в с. Дубовому, спалює гуральню пана Пігловського
1817 — другий арешт, страту заміняють 25 ударами батогом та 10-річною каторгою в Іркутській губернії; утікає з В"ятської етапної в"язниці, повертається на Поділля
1824 — новий арешт, утримання у Літинській в"язниці, невдала спроба втекти з Кам"янець-Подільської фортеці — Кармалюка поранено в ногу; утримання в одиночній камері Папської вежі Кам"янецької фортеці; покарання батогами — 101 удар; засуджено на довічну каторгу до Сибіру
1825–1826 — етапування до м. Тобольська (Росія), втеча з м. Ялуторовська Тобольської губернії
1826, літо — перебуває в Києві, потім повертається на Літинщину
1827 — розгром загону Кармалюка урядовими військами в селі Кальна Деражня; до судової відповідальності притягнуто 750 чоловік; вирок — 101 удар батогами та довічна каторга — відбував на Боровлянському скляному заводі у Тобольській губернії
1830 — нова втеча та повернення на Поділля; арешт у Новій Синяві, перебування у Літинській в"язниці
1832 — втеча крізь розібраний дах камери
1833, листопад — створено урядову Галузинецьку комісію для розслідування дій загону Кармалюка в Літинському, Летичівському та Ольгопільському повітах Подільської губернії
1835, 10 жовтня — шляхтич Федір Рудьковський розстрілює Кармалюка в хаті Оляни Процикової в с. Коричинці-Шляхові близько м. Деражні під час засідки
Поховано Устима Кармалюка у м. Летичеві Хмельницької області

×