На початку ХХ ст. у Києві тривав будівельний бум. Грошовиті городяни атакували небагатих власників садиб пропозиціями продати земельні ділянки за добрі гроші. А на купленій землі зводили прибутковий будинок: квартири здавали в оренду й видатки окуповувалися.
Власником садиби N15 на Андріївському узвозі був іконописець Антон Маленко. З ним розпочав перемовини будівельний підрядник Дмитро Орлов. Про яку суму йшлося, невідомо. Але 1 червня 1902 року земельна ділянка вже належала Орлову. Він швидко зніс хатинку-мазанку та флігель-майстерню і запланував зведення багатоквартирної "висотки".
Візники неохоче везли пасажирів на крутий Андріївський узвіз. Орлов вирішив привабити майбутніх квартирантів екзотикою. У петербурзькому журналі "Строитель" за 1901 рік він побачив проект житлового будинку для чиновників міністерства внутрішніх справ. Архітектор Роберт Марфельд стилізував його під середньовічний замок. Проект не реалізували. У Києві таких будинків-замків не було, тож Орлов "здер" ідею. Пристосував проект до рельєфу крутого Андріївського узвозу і спростив фасад, аби зменшити кошторис.
Будівництво розпочав без погодження з міською управою. Бо дозвіл міг одержати лише автор проекту, який мав диплом Імператорської академії мистецтв. Заявити, що проект крадений, Орлов не міг. Тож дав хабара приставу поліцейської дільниці. А той, щодня оглядаючи територію, "не помічав" будівництва.
За останні місяці роботи Орлов не розрахувався із будівельниками. І надвечір 24 березня 1904 року замок запалав. "От дома, — повідомляв газетний репортер, — остались лишь почерневшие и треснувшие капитальные стены". Така була помста за невидану зарплатню. Лише тоді у міській управі згадали, що не давали дозволу на спорудження. Орлов зам'яв скандал. Хабарі "батькам міста" були такими, що його удостоїли звання почесного громадянина Києва.
Відновлювальні роботи завершилися 1905-го, й у київських газетах з'явилися об'яви про здачу житла в "рицарському замку". Охочих не бракувало. Та невдовзі квартиранти почали скаржитися, що в наріжній башті будинку по ночах хтось ридає, тоді божевільно сміється. А в пічних та вентиляційних трубах, щойно за вікном здіймається вітер, починає щось йойкати. Поширилися чутки, що в замку оселилася нечиста сила. Пожильці почали розбігатися, Орлов зазнавав збитків.
Лиха слава будинку привабила київських художників. Ті швидко заселили спорожнілі квартири. В одну з них в'їхав і професор Духовної академії Степан Голубєв, який і переміг "нечисту силу". Він виявив, що в пічні труби поряд із витяжними отворами вмуровані горщики, які й імітують стогони та завивання. То була ще одна "подяка" Орлову від будівельників за невиплачені гроші.
У вересні 1908-го власник узяв кредит 87 тис. рублів під заставу замку. Гроші вклав у виконання підряду на облаштування земляного полотна Амурської залізниці на Далекому Сході. 1 серпня 1911 року неподалік міста Благовєщенська Орлова вбили.
Удова, залишившись із п'ятьма дітьми, продала замок. За наступні дев'ять років будинок тричі змінював власників, бо не давав прибутків. А 1920-го його націоналізувала радянська влада. Протягом шести десятиліть тут були комуналки. 1983-го жильців відселили, а капітальний ремонт триває досі.
6 
35413
Коментарі
1