— Він нікого не слухається. Не хоче їсти і шукає нагоди втекти. Я не можу його стерегти постійно, — каже перехожим на станції Сібуя біля Токіо наприкінці травня 1925-го Шигебей Ота. Хотів забрати додому пса Хатіко, який належав його двоюрідному брату 53-річному Хідесабуро Уєно. Він помер за тиждень до того.
Хідесабуро Уєно був професором кафедри сільського господарства Імператорського університету в Токіо. Цуценя породи акіта подарував йому колишній студент. Він знав, що викладач — шанувальник таких собак. Щеня народилося в листопаді 1923 року в японській префектурі Акіта — в розпліднику.
Чоловік назвав його Хатіко — "восьмий", бо раніше вже мав семеро псів. У собаки було слабке здоров'я. Йому дозволили спати в будинку. Загортали в ковдру і клали теплі грілки. Господар міг довго не відходити від тварини.
Потім професор щодня чистив і розчісував густу шерсть Хатіко. Годував рисом із бульйоном або молоком і печивом.
— Ти псуєш собаку, — говорила цивільна дружина Яєко Сакано. — Буде найнеслухнянішим японським псом.
Хатіко відповідав господареві взаємністю — щоранку проводжав на роботу. Хідесабуро Уєно жив у передмісті Токіо — Сібуї. Добирався поїздом. Пес проводив на станцію. Чекав, доки чоловік сяде в потяг, і вертався додому. О 15:00 прибував поїзд і він біг зустрічати. По собаці можна було звіряти годинник.
21 травня 1925-го Хатіко не дочекався господаря. У професора на роботі стався інфаркт. Лікарі не змогли врятувати. Собака провів на станції весь вечір і повернувся на поріг будинку лише, щоб переночувати.
Цивільна дружина Хідесабуро Уєно мусить покинути будинок і перебратися до своїх родичів. Не може забрати до себе пса. Хатіко бере двоюрідний брат професора. Але тварина постійно втікає від нього на станцію Сібуя.
Садівник Хідесабуро Уєно продовжує працювати біля його будинку. Помічає пса і починає підгодовувати. Той щоночі спить на ґанку, а вранці біжить на станцію.
Швидко Хатіко втрачає доглянутий вигляд. Розкішна густа світло-руда шерсть стає бурою. Вухо обвисає, очі сльозяться. Нагадує бродячого собаку. Діти дражнять і кидають камінням. Продавці ганяють і обливають водою — аби не відлякував клієнтів.
Як собаку професора його знають деякі працівники залізничної станції. Приносять курячі кістки та залишки їжі з дому.
— Це ж Хатіко, пес професора Уєно, — каже Хірокічі Сайто, який досліджує життя собак акіта та веде їх облік по країні. Був знайомий з ученим. Коли почув про бродячого пса на станції в Сібуї, то приїхав на нього подивитися.
Місцеві йому розповідають, що собака роками приходить зустрічати господаря. Сайто вражений. Зв'язується з журналістами і розповідає історію Хатіко.
4 жовтня 1932-го в японській газеті "Асахі Шинбун" виходить стаття "Відданий старий пес чекає на повернення господаря, який помер сім років тому". Хатіко стає відомим. Його підгодовують пасажири і туристи, які приїжджають подивитися на тварину. Палким шанувальником стає японський актор Масао Іноує. Щомісяця передає гроші знайомому в Сібую на яловичину для пса.
Наступного року скульптор Теру Андо вирішує створити прижиттєву скульптуру Хатіко. Щоранку приходить і ліпить із глини фігуру. Потім робить її в гіпсі та виставляє в Імператорській академії образотворчих мистецтв.
Його переконують, щоб відлив у бронзі й поставив у Сібуї. Збирають пожертви. Статую встановлюють перед воротами залізничної станції. На відкриття приходять тисячі людей. Серед них — онуки і родичі професора Уєно.
— Коли прийняли тебе в нашу сім'ю, Хаті, зрозуміли, що ти — особливий пес, — виступила перед присутніми Яєко Сакано. — Ти переміг хвороби і за півтора року життя так прив'язався до господаря, що продовжуєш робити досі. Твоя вірність і вчинок примусили багатьох японців краще ставитися до тварин. Люди зрозуміли, що їхні улюбленці здатні на великі почуття. Дякую, Хаті.
На Хатіко одягають червоно-білий шарф і пригощають м'ясом. Відтоді собака чекає господаря біля бронзової статуї.
Через старість він не може ходити ночувати на ґанок до будинку професора. Шукає прихисток у приміщеннях станції, спить у багажній кімнаті. Там для нього лишають мішок із соломою.
8 березня 1935-го працівник станції помічає, що Хатіко немає на звичному місці. У багажному відділенні — теж. Його тіло знаходять на узбіччі дороги, що веде до будинку колишнього господаря. Він пережив його на дев'ять років дев'ять місяців і 15 днів. Увесь час чекав на станції.
Звістка про смерть собаки шириться по Японії. Про неї говорять на телебаченні та пишуть у газетах. Тисячі людей збираються навколо статуї пса з солодощами, квітами та листівками. В країні оголошують день національної жалоби.
Зі шкіри Хатіко роблять опудало, яке зберігається в музеї науки в Токіо. Розтин тіла показує, що він страждав на гельмінти, мав рак і проблеми зі шлунком. Останки кремують і урну з попелом ховають поряд з могилою господаря.
У день смерті собаки японці щороку з'їжджаються до станції Сібуя з домашніми улюбленцями та вшановують пам'ять Хатіко. Історію про нього додають у шкільну хрестоматію, пишуть вірші та знімають фільми. У всьому світі називають символом вірності і відданості.
5 
35413
Коментарі