Його біографія схожа на казку. Шкільний учитель Михайла Бойчука написав у газету, що талановитий сільський хлопець потребує кваліфікованого наставника. Відгукнувся львівський художник Юліан Панкевич. Він заопікувався самородком, півроку провів із ним у Відні, знайомлячи з музеями. На стипендію від Наукового товариства ім. Т. Шевченка Михайло Бойчук навчається у Краківській академії мистецтв, а митрополит Андрей Шептицький допомагає йому побувати в Парижі та продовжити навчання у Мюнхені.

1909 року на виставці у Салоні незалежних у Парижі було представлено 18 робіт очолюваної Бойчуком групи під назвою "Відроджена Візантія". Ці перші "бойчукісти" прагнули вдихнути сучасне життя у спадщину великих майстрів Середньовіччя. Молодий лідер угруповання так захопився візантійським мистецтвом, що відтоді майже 10 років реставрує ікони Львівського національного музею, розмальовує храми у Львові та інших містах і селах. Мандруючи просторами Російської імперії, разом із учнями реставрує іконостас у храмі села Лемеші під Козельцем на Чернігівщині — де поховано Наталію Розумиху, матір гетьмана Кирила Розумовського.

Студентки скаржилися на образливе ставлення до них "яко до жінок"

1917 року він був серед засновників Української академії мистецтв у Києві, очолює у ній "реформаторський" табір. Бойчук, якому щойно минуло 35, захоплений грандіозними суспільними перетвореннями, прагнув бути в авангарді нового "пролетарського мистецтва". В учні брав собі майже виключно сільських парубків і дівчат, іще не "заражених" академічною освітою та міськими впливами. Студенти майстерні Бойчука посіли в українському радянському мистецтві ключові позиції, керували Київським художнім інститутом, іншими навчальними закладами. Але наприкінці 1920-х більшовики почали підтримувати гнаних перед тим традиціоналістів. А ті звинувачували своїх учорашніх гонителів-формалістів у націоналізмі, схилянні перед Заходом, антирадянщині тощо.

Михайло Бойчук мав велику слабкість до ніжної статі. Деякі студентки скаржилися на образливе ставлення шефа до них "яко до жінок". Не допомагали навіть забарикадовані меблями двері кімнат у гуртожитку. На цьому делікатному аспекті слідчі намагалися "розколоти" арештовану слідом за Бойчуком дружину Софію Налепинську-Бойчук. Але та не видала компромату на чоловіка, й на відміну від нього, не визнавала своєї вини.

54-річного Михайла Бойчука засудили до розстрілу 13 липня 1937-го. Стратили того ж дня. Переслідувань зазнали майже всі учні митця. В історії України немає іншого прикладу винищення цілого художнього напряму. Згадувати про Михайла Бойчука та представників його школи забороняли майже піввіку.

1882, 30 жовтня — Михайло Бойчук народився у селі Романівка, нині Теребовлянського р-ну Тернопільської обл.
1898–1905 — навчається у Львові, Відні, Кракові та Мюнхені
1905–1906 — служить в австрійській армії (в Далмації, сучасна Хорватія)
1907–1910 — живе й виставляється у Парижі, подорожує Італією
1910–1914 — працює реставратором у Національному музеї у Львові, подорожі до Петербурга, Новгорода, Москви
1914–1917 — висилають на Урал — як австрійського підданого
1917–1930 — професор Української академії мистецтв у Києві, створює низку монументальних стінописів
1930–1931 — викладач Інституту пролетарського мистецтва в Ленінграді
1936, 25 жовтня–1937, 13 липня — ув"язнення, слідство, вирок і страта
"Бойчукізм" є органічною складовою європейського мистецтва межі ХІХ–ХХ століть. Такі ж художні проблеми розв"язували прерафаеліти в Англії, французькі синтетисти та набіди, мексиканські монументалісти. Їхні твори мають тепер світову славу та варті грубих грошей. А спадщина нашого майстра збереглася переважно у репродукціях

×