"Описывали вы крайний недостаток в Одессе мастеровых, — писав 14 травня 1803-го міністр комерції Російської імперії граф Румянцев 37-річному герцогові Рішельє. — Отправляю на сих днях в Одессу столяра, который берет с собою двух или трех работников, одного булочника с одним работником, и одного слесаря с одним работником. Хотя число их и не велико, но для необходимых надобностей, на первый случай, может быть достаточно".
Два місяці тому Арман Емманюель дю Плессі, герцог де Рішельє прибув до Одеси як місцевий військовий губернатор. Усе тут йому було підпорядковане: військова, морська команди, митниця, карантин, порт, поліція, судочинство. Найважливіші питання Дюк — так його стали називати в місті, від французького "герцог" — міг вирішувати напряму з царем Олександром I. Рішельє з ним заприятелював, коли той був ще великим князем і спадкоємцем престолу.
Як тоді виглядала Одеса, заснована 1794-го на місці відбитого в турків поселення Гаджибей? "Скрізь, на 40 льє (приблизно 178 км. — "ГПУ") довкола, жодного обробленого клаптика землі, гостра нестача питної води, майже повна відсутність деревини для опалення й будівництва. Будиночки в місті мають надзвичайно жалюгідний вигляд, а міські доходи не відповідають витратам. Портове обладнання не задовольняє вимог, а будинки тонуть у багні", — описував тодішню Одесу один французький купець.
Герцог де Рішельє оселився в одноповерховому п'ятикімнатному будинку на недавно прокладеній вулиці — нинішня Рішельєвська — й одразу взявся до справ. Першим ділом домігся зниження мита на чверть — торгівля через Одеський порт стала привабливішою, а п'ята частина від митних зборів щоб ішла на розвиток міста. У решті портових міст імперії до місцевого бюджету потрапляло вдвічі менше. До ініціативи долучилися й купці: зголосилися вносити по 2,5 коп. з кожної чверті пшениці, яку відправляли за море. Умова — гроші мали йти на прокладання доріг, облаштування криниць, ремонт фонтанів і старої гавані. Ці 2,5 коп. за перші три роки принесли до одеської казни 45 тис. руб. — більше, ніж річний дохід 1802-го.
Тепер треба було знайти тих, хто захоче осісти в Одесі й розвивати її далі. Герцог де Рішельє у вільний час обходив місто й порт, спілкувався з купцями, чиї судна перебували в карантині, переконував їх селитися в Одесі. Такі самі розмови вів на будівництвах — так утворювалися квартали каменярів, теслів. Протягом 1804 року в місті оселилися 909 "душ обоего пола", звели 124 будинки. А крім того — магазини-склади для зерна, погреби, крамниці.
Будь-хто з городян із пропозиціями або скаргами міг звернутися прямо до військового губернатора. "Во все время до обеда, во время стола и после приходили разные люди высшего и простого класса, по делу и без дела — и всех он принимал ласково и терпеливо, хотя, видимо, усталость одолевала его", — свідчив сучасник. Герцог Рішельє був короткозорий, тому, їдучи вулицями, просив когось із супроводу давати йому знак, коли на балконах будинків є дами. Тоді він знімав капелюха й кланявся. Коли ж проїжджав сам, кланявся про всяк випадок — часто порожнім балконам.
Найпалкішою пристрастю герцога Рішельє було садівництво. Герцог вивчив ґрунти Одеси й околиць, виписав кілька видів рослин і сам зайнявся їхньою акліматизацією. Непогано почувалися тополі, ясені, бузок, а також абрикоси й вишні. Добре прижилася й улюблена ним біла акація з Італії. Уздовж вулиць висадили її молоденькі деревця, а мешканцям сусідніх будинків наказали доглядати за ними. Об'їжджаючи місто, Дюк зупинявся біля прив'ялих пагонів і докоряв господарям: якщо вони занедбують "свої" деревця, то він сам буде змушений їх поливати. І це діяло.
У липні 1812 до Одеси завезли чуму. Спалахнула епідемія. Лагідної вдачі Дюк мусив проявити і свою твердість. Спочатку місто розбили на сектори, з яких заборонили виходити. Облаштували лікарні, довкола міста виставили кордони — вони затримували на місячний карантин усіх, хто намагався виїхати з Одеси.
Але це не допомогло, й у листопаді Рішельє оголосив загальний карантин — на той час у місті й околицях померли 1720 людей. "Не маючи можливості запобігти, аби люди торкалися одне одного, необхідно обмежити контактування одного дому з іншим упродовж 30 днів. Після цього зараза повністю виокремиться, і виявивши насправді заражені будинки, нескладно буде знищити корінь цієї хвороби. Ця міра надзвичайна, але дуже корисна", — писав Рішельє у своєму циркулярі. Заходити до будинків можна було лише повитусі, лікареві, священику й комісарові — їх Дюк призначив на початку епідемії із шанованих громадян. На 7 січня 1813-го, коли Рішельє оголосив про зняття карантину, в Одесі від епідемії померли 2656 осіб — понад 10% населення.
Упоравшись із чумою й помалу привівши місто до тями, Дюк мусив покинути Одесу — друг-імператор направив його залагоджувати справи до Відня. Перед від'їздом Рішельє звітував імператорові про стан розвитку Одеси: "Сьогодні населення її сягає 35 000 осіб, протягом 10 років воно зросло вп'ятеро. Кількість будинків у місті становить зараз 2600. Постійно зводяться нові будівлі, що сперечаються між собою міцністю й красою. Близько 25 млн, із загальної суми 45 млн торговельного обороту всіх Чорноморських і Азовських портів, припадає на долю Одеси. Митні збори, що приносили 15 років тому кілька тисяч рублів прибутку, дають тепер щорічно казні 2 млн рублів".
1766, 25 вересня — Арман Еммануель Софія-Септимані де Віньєро дю Плессі, граф де Шинон, п'ятий герцог Рішельє народився в Парижі. Виховувався в Колегії в Плессі, яку заснував його прапрадід кардинал Рішельє.
1781 — одружили з 13-річною донькою герцога де Рошешуар Розалією. Наречена мала горб на спині, другий — на грудях. У вечір одруження Рішельє вирушив у подорож у супроводі гувернера на півтора року. Повернувся, відвідав дружину й знову поїхав. Рідні стверджували, що герцог і герцогиня дуже поважали одне одного. Дітей не мали. Коли 30 років потому герцог Рішельє представив дружину російському імператорові Олександру І, той казав наближеним:
— Что за урод! Господи, что за урод!
1783 — був представлений до французького королівського двору, незабаром став першим камергером. 1789-го через Велику французьку революцію емігрував — спочатку до Австрії, тоді до Росії. Поступив на військову службу. 1790-го брав участь у взятті Ізмаїла, здобув орден Святого Георгія 4-го класу. Невдовзі отримав чин полковника.
1797 — призначений командиром лейб-кірасирського полку, який був розквартирований в Гатчині під Санкт-Петербургом. Зблизився з великим князем Олександром, який невдовзі став імператором Олександром І. У січні 1803 той запропонував Рішельє на вибір — службу в гвардії в Петербурзі або посаду військового губернатора Одеси.
1814 — виїхав з Одеси до Відня виконувати доручення імператора Олександра I. Звідти поїхав до Франції, де 1815 став прем'єр-міністром уряду короля Людовіка XVIII. Перебував на посаді два терміни з невеликою перервою.
1822, 16 травня — помер від апоплексичного удару — крововиливу в мозок. Так і не здійснив своєї мрії повернутися до Одеси. Похований у церкві Сорбонни в Парижі. В Одесі на Приморському бульварі 1826 року коштом городян зведено пам'ятник Дюку. Рішельє зображений у тозі римського патриція.
2 
1
Коментарі