
Уреаплазму виявляють у близько третини жінок, які здали аналіз на наявність гінекологічних захворювань. А деякі лікарі кажуть, що носієм її є кожна друга жінка. Деяким відразу прописують комплексне лікування, а комусь не призначають зовсім ніяких ліків, бо сама тільки наявність уреаплазми не є серйозним приводом для хвилювань. Що ж таке уреаплазма і чи варто її лікувати — для Gazeta.ua роз'яснює акушер-гінеколог з Інституту педіатрії, акушерства і гінекології Василь Порхун.
"Уреаплазму називають умовно-патогенним мікроорганізмом. Це так звана "транзиторна" мікрофлора сечоміхурового тракту. Можна бути всього лише її носієм і не мати від уреаплазми особливих проблем. Але коли знижується імунітет, і одночасно жінка заражається іншими інфекціями, уреаплазма може проявляти свою мікробну агресію і викликати запальний процес", - коментує лікар.
Іноді аналізи просто констатують наявність уреаплазми, і при відсутності інших гінекологічних проблем з нею живуть звичним життям. В такому випадку більшість лікарів вважають призначення антибіотиків не корисним а, навпаки, шкідливим. Якщо уреаплазму знаходять у жінки, то у її партнера — далеко не завжди: ця умовно-патогенна флора приживається не в кожному організмі. "А от під час вагітності, яка проходить на фоні зниження імунітету, деякі приховані інфекції можуть себе проявити. На ранніх термінах при уреаплазмозі є ризик завмерлої вагітності, коли формування плоду припиняється", - каже акушер-гінеколог.
На більш пізніх стадіях вагітності на фоні загрози її переривання і виникнення дефіциту поживних речовин і кисню у плоду зростає ризик передчасних пологів. Також дитина може народитись недоношеною, з затримкою в розвитку і низькою масою тіла. "Так як і будь-який мікроорганізм, який є в статевих шляхах вагітної, може потрапляти на слизову дихальних і статевих шляхів дитини. На них уреаплазма розмножується й надалі. Частіше це буває в недоношених дітей. Долаючи захисні бар'єри, може потрапляти у кров. Але слід сказати, що у дорослих уреаплазма проявляється далеко не завжди. Часто про її наявність нічого не сигналізує. Так само може ніяк себе не проявляти й у дітей — бути в організмі у "сплячому" стані. Тому лікувати її чи ні — вирішують в кожному випадку індивідуально".
Коментарі