Хворий на діабет вінничанин 24-річний Олексій Затравкін готується до чемпіонату Європи з футболу. Працює логістом у транспортній компанії. Двічі на тиждень грає в місцевій команді "Здорова нація". Усі її гравці — інсулінозалежні.
— Діабет у мене помітила мама в 11 років. Вона — медсестра, — каже Олексій. — Два дні багато пив, постійно бігав у туалет. Поїхали в лікарню, а в мене цукор 17. Це втричі вище за норму. Чому захворів, не знаю, до шостого коліна ніхто не мав такого. Кажуть, від переляку буває. Колю інсулін п'ять-шість разів на добу.
Олексій Затравкін мусив залишити улюблений футбол. У секції йти не дозволяли лікарі. Почав бігати сам.
— Два роки тому подзвонили з поліклініки, запросили на відбір до чемпіонату "ДіаЄвро". Його придумала українська діабетична федерація перед Євро-2012. Зібралося 12 хлопців, створили команду. Змагалися Вінниця, Дніпропетровськ, Суми та Київ. Ми тоді виграли і стали основою збірної.
У першому чемпіонаті "ДіаЄвро" 2012 року посіли третє місце. Тоді змагалися вісім країн. 2013 року — 12.
— Торік ми стали сьомими, бо європейці краще підготувалися. Тепер більше тренуємося до чемпіонату 2014 року в Угорщині.
У команді "Здорова нація" є лікар. Він теж футболіст і має діабет. На кожній грі чергує "швидка", бо цукор може раптово піднятися чи впасти.
— На Євро чергували три карети швидкої допомоги. Але ні разу не було, щоб хтось із нас знепритомнів чи стало погано. Бо перестраховуємось. От грає з нами хлопець. Біжить, а у нього піт котиться. Питаю: "Як почуваєшся?" — "Щось трусить". — "Давай, поміряй цукор". Низький. Сідає, з'їдає шоколад чи яблуко, п'є сік. Завжди маємо їх при собі. Не вертається, доки не мине. Перед тренуванням нагадуємо, щоб не забували про відчуття.
Олександр хворіє на діабет 13 років.
— Уже без лікаря знаю, який маю цукор. Якщо раптом відчую сильний голод, розвертаюсь і кажу тренеру, що маю відпочити. Або коли нудить, млоїть. У роздягальні міряю цукор. Низький — з'їдаю цукерку, високий — підколюю інсулін. Хвилин 10–15 чекаю і знов у роботу.
Коли грає, менше втомлюється.
— Можу більше поїсти, не колю стільки інсуліну. Лікарі в шоці, бо серце, судини — як у здорового. Друзі-діабетики не вірять. Усім кажу — займіться спортом. У нашій вінницькій команді найстаршому гравцю — 32 роки. Він теж інсулінозалежний. Був капітаном збірної на першому Євро. Коли грали у Хорватії, призначили людину з іншого міста. Але він має шанси потрапити на цьогорічний чемпіонат.
— Хлопці живуть у різних містах. Кожному тренер розробив план тренувань, — розповідає Ірина Власенко з Української діабетичної федерації. — Бігають ледь не щодня. Мусять міряти цукор не раз на місяць, а кілька разів на день. Зразу вирівнюють, не доводять до хвороб судин, сліпоти.
У збірну постійно шукають чоловіків старших 18 років. Вік не обмежують.
— У нас є 68-річний Анатолій Бєлаян. Дають йому найбільше 55. Має діабет 15 років. В юності був футболістом. Зараз вже сам тренер. Жінок не набираємо, бо їм буде важко. Зараз виріс рівень чемпіонату. На першому Євро була дівчина з Польщі, бігала разом із хлопцями.
Перед тренуванням з'їдають скибку хліба
Доцент кафедри ендокринології зі столичного медичного університету 63-річний Олександр Приступюк радить діабетикам рухливий спорт — біг, аеробіку. Перед вправами з'їсти щось легке: скибку хліба, кілька горіхів, чашку соку або молока.
— Коли рухатися, цукор переходить у м'язи. Спалює жир, людина худне. Головне стежити за цукром. Один чоловік вирішив, що спортом вилікує діабет. Кинув пити таблетки, почав бігати. На тренуванні знепритомнів, ледве привели до тями.
Не радить стрибати в воду, плавати.
— Цукор падає дуже різко, можуть не врятувати. Але в Києві живе дівчина з діабетом, чемпіонка з підводного плавання. Є команда альпіністів. Піднімаються на вершину тільки з лікарем.
2 
1
Коментарі