— Дівчина 25 років била поклони цілими днями без сну та їжі. Мала нав'язливий розлад — боялася богохульства, — каже Марія Д'яконова, 29 років, із Центру практичної психології Альфа-Генезіс. Вона в червоній сукні, пропонує чай. Сидимо у м'яких кріслах. На столі світильник з абажуром, на підлозі килим. Тут приймає пацієнтів.
— Коли думала щось проти Бога чи Діви Марії, боялася, що душу забере диявол. Починалися паніка, жах. Працювала у великому магазині. На людях молитися не могла, йшла в туалет і била там поклони.
Дівчина звільнилася з роботи. Вдома їй стало ще гірше.
— Не їла, не спала. Родичі водили її до різних бабок. Якби звернулися два роки тому, обійшлися б без ліків. Ми працювали вісім місяців. Зняли тривожність таблетками. Потім поступово переконували, що Бог — не інстанція, яка карає. Вона залишилася релігійною, але тепер більше довіряє світу. Влаштувалася на роботу в магазин, нормально спілкується з родичами.
Нав'язливі розлади мають люди, які хочуть усе контролювати. У Середньовіччя таких вважали одержимими.
— Ці люди дуже акуратні та дисципліновані. Успішні в кар'єрі, ідеальні дружини та хазяйки. Коли раптом прорвало трубу чи хтось захворів, їм стає дуже страшно. Починають накручувати себе. Підсвідомо бояться, що помруть вони або родичі. Щоб позбутися нав'язливих думок, вигадують ритуальні дії. Як у релігії: помолився і все буде добре. Хтось думає, що як поставити чайник носиком на північ, дитина буде здорова. Хтось по 10 раз миє руки після вулиці. Буває нав'язливий страх у метро: впасти на рельси чи когось штовхнути. Автомобілісти бояться наїхати і втекти.
Згадує пацієнтів, які по кілька разів перевіряли, чи вимкнули праску, плиту або чайник. Через це 40 хв. не могли вийти з дому.
— Чоловік привів 50-річну дружину. Не мала часу займатися господарством, бо цілий день розкладала речі на полиці у ванній. Якщо хтось пересував бритву чи шампунь, у неї починалася паніка. Це в неї було 20 років. Останнім часом страхи загострилися через невдоволення життям. Вона — активна, в університеті була старостою, а стала домогосподинею. Казала: "Щодня встаю і не хочу жити. Відчуваю, що нічого нового не буде". Цій жінці стало краще, коли влаштувалася на роботу та пішла на фітнес.
Розлади не минають, з роками загострюються. Психотерапевт лікує їх гіпнозом.
— Молода жінка, ще не було 30, як народила, не могла нічого викинути. Ні шкурки від картоплі, ні пакета від молока. Коли мама приходила та прибирала, кидалася на неї з кулаками. Мовляв, порушила порядок, і з дитиною станеться нещастя. Ми з нею повільно відновлювали здорову логіку. Після сеансу гіпнозу ставала спокійніша. Спершу дала їй завдання викинути шкірку з банана у сміттєве відро. Потім з'їсти цукерку й викинути обгортку. Далі вона йшла додому і мала сама викинути памперс дитини. Потім роздати старі речі малюка мамам на ігровому майданчику.
Жінка записувала в щоденнику, що вдалося викинути, а що ні. І свої відчуття при цьому. За рік психотерапії позбулася страху.
Батьки передають страхи дітям
Часто нав'язливі думки переслідують людей, у родині яких хтось загинув. Батьки передають дітям свою тривожність та страхи.
— Жінка впала з велосипеда і стала боятися ножів, — каже Марія Д'яконова. — Не могла зайти на кухню. Їй здавалося, що втратить контроль і вб'є своїх рідних. Ми почали розпитувати. Дізналися, що її мама бачить життя у темних фарбах — буде погано, всі захворіють, помруть. Тоді раджу написати на листку: "Я — не моя мама, зі мною такого не станеться". Цю пацієнтку під гіпнозом вводила у спогад з ножами. Коли відчувала тривогу, відправляла у місце, де їй спокійно. Як заспокоювалася, повертала назад. Це був нескладний випадок. Дівчину вилікували.
2 
1
Коментарі