19 червня Марині Фетисовій, 25 років, із міста Слов'янськ на Донеччині через розріз у стегні замінили 22-сантиметрову ділянку аорти від серця. Власна розтягнулася і могла порватися. Поставили протез судини, що спеціально виготовили для неї. В Україні таку операцію зробили вперше. У світі їх провели 60.
— Зразу стала на людину схожа. Все життя була сіра, з колами під очима, — говорить російською її мати 50-річна Ірина Вікторівна. — Народилася з вадою серця. Лікарі казали, що переросте. Була слабенька, часто хворіла, одна ніжка довша за другу. Непритомніла у школі на лінійках. Тягала її по педіатрах. Ті послухають, скажуть, що все добре. Випишуть таблеток від застуди — і все.
Розмовляємо у столичному Інституті серцево-судинної хірургії ім. Амосова за день до виписки Марини. Вона усміхнена, з гарним макіяжем і манікюром. Працює на залізниці оператором комп'ютерного набору.
— Дізналася про хворобу 10 років тому. Лягала спати, раптом стало погано, віднялися ноги і підскочив тиск. Одразу поклали в місцеву лікарню. Сказали, що маю грип з ускладненнями. Врешті направили в Харків на томограф, звідти — на "швидкій" у реанімацію інституту Амосова. Там сказали, що потрібна операція з розрізом грудної клітки, але не перенесу її.
Тоді Марині ставили крапельниці. За три тижні поступово відновили чутливість ніг.
— Медсестрички побачили, як плачу, покликали до себе, — розповідає мати. — Жила в них, а сюди приходила. Влаштувалася прибиральницею на три тижні, поки донька тут лежала. Потім щопівроку приїздили на консультацію і зупинялися у них. Професор казав, що з операцією не варто поспішати, бо Марині ставало трохи краще. Всі ці 10 років вона була між життям і смертю.
Дівчина не ходила на фізкультуру, не носила важкого. Не могла стояти більш як півгодини.
— Щодня був некерований тиск — уночі низький, а вдень високий, — згадує Марина. — Прокидалася від запаморочення. Але не могла встати з ліжка. У транспорті бабушки сварили, що не поступаюся місцем. Лікарі казали сидіти вдома на групі, але я приховувала хворобу. Хотіла бути як усі.
— Цього року пощастило, — додає мати. — У лютому пішли на консультацію. Лікар Богдан Черпак запропонував поставити протез. Замовили в Америці, чекали два місяці. Нам вийшло безкоштовно. Будемо за цих лікарів молитися все життя.
Після заміни аорти Марина менш як добу була в реанімації. Наступного дня могла пити і їсти.
— Сказали, що за місяць зможу жити як нормальні люди. Хочу заміж і дитину, бо у старшої сестри вже є. Наречений у жовтні повертається з армії. Познайомилися в інтернеті, бо через хворобу ніде не бувала.
Щороку штучних судин потребують 70 українців
— Аневризма аорти — це загроза смерті, — каже професор, заввідділом рентгенохірургії серця Юрій Панічкін. — Марині треба було замінити велику ділянку судини від шиї до органів таза. На Заході у таких випадках роблять пересадку дотичних судин, а потім ставлять протез аорти. Це важка операція, яку не кожен перенесе. На заводі у Штатах відлили точну копію аорти Марини і виготовили протез на металевому каркасі, покритий тефлоном. Коштує 130 тисяч гривень.
Встановили його через розріз у паху — в стегновій артерії. Згортається в трубочку, а всередині розкривається і вистилає судину зсередини. Катетером завели до серця.
— У світі зараз роблять більше таких втручань, бо безпечніші за відкриті операції. У нас навпаки, бо протези дорогі. Торік держава закупила п'ять, 2013-го — вісім. Щороку в Україні їх потребують 70 пацієнтів.
Найчастіше аорта розшаровується у людей 40-60 років із нелікованою гіпертонією або через інфекції. У молодих — після автокатастроф.
6 
1
Коментарі