Чим вимірюється людське життя? Для когось матеріальними цінностями і розміром заробітної плати, для інших добрими справами і мірою користі для суспільства. Як сказав поет, "каждый выбирает по себе...". Але завдяки тому, що за всіх часів були люди, для яких добрі справи — головне мірило життєвих успіхів, людство досягло сьогоднішніх висот цивілізації.
Людмила Петрівна Жукова, відомий біоенерготерапевт, безперечно, належить до таких. Для багатьох пацієнтів, які вже багато років приїздять до знаменитого київського центру нетрадиційної медицини "Енергетика", вона — промінчик надії, останній оплот у боротьбі з недугою, до неї тягнуться, як до світла. Для цілительки немає нічого важливішого, ніж справдити сподівання своїх пацієнтів. Як героїня вірша Р. Рождественського, "невидимой силы полна, протяжными пальцами лепит чужое здоровье она".
Життєвій філософії лікаря Жукової дуже пасує її слов"янське ім"я — Людмила, тобто "мила людям". Це душевна, відкрита людина, позбавлена будь-якої зарозумілості та снобізму.
Зазвичай наша перша реакція на диво — іронічна усмішка, недовіра. Людмила Петрівна на всі сумніви має найпереконливіші з аргументів — десятки тисяч вилікуваних нею людей у різних точках земної кулі, серед яких були дуже важкі та навіть безнадійні хворі. Її дар підтверджено клінічними й лабораторними дослідженнями, визнано українською офіційною медициною. Наведемо лише один із численних фактів на користь цієї тези. У 1990-х за участю цілительки провели експеримент в Інституті фізіології ім. Богомольця Національної академії наук України. Авторитетні учені відділу фізіології стовбура мозку вивчали здатність біоенергетика Л.П. Жукової за безконтактної одноразової дії усувати больовий синдром у білих лабораторних мишей. Резюме: середній ступінь притлумлення болю збігається з рівнем дії анальгетиків. Іще один штрих, який свідчить багато про що. Високої думки про лікувальні та діагностичні здібності Людмили Жукової був легендарний хірург, академік Микола Амосов. Багаторічна співпраця пов"язує її з багатьма іншими ученими — світилами світу медицини. Серед них професори В.І. Тарутінов, О.Ю. Разумовський, С.І. Табачников, В.Д. Розуменко, відомі далеко за межами вітчизни. Вони, як і багато їхніх колег, називають цілительку людиною-рентгеном. І це не дивно. Людмила Петрівна: "Цінність нашої діагностики полягає в тому, що патологічні процеси в органах ми відчуваємо значно раніше, ніж вони можуть з"явитися на фізичному рівні, тобто перехід від фізіологічних відхилень — до патологічних. Наше надважливе досягнення в тому, що ми відновлюємо здоров"я людини не фармакологічними препаратами, а енергетикою лікаря-цілителя, примушуючи організм хворого застосовувати резервні сили". І ще одна важлива деталь — цілительці до снаги встановити правильний діагноз за фотографією пацієнта або дистанційно, під час телефонної консультації.
Практичну діяльність Людмила Жукова сполучає з науково-дослідною роботою. Її перу належить близько 150 публікацій. 1996 року побачила світ "Методика навчання дітей прийомів біоенергетики", перекладена англійською та німецькою. 2002-го читачі змогли ознайомитися з іще одним виданням — "Біоенергетика — медицина майбутнього". Авторка охарактеризувала свою працю так: "Це результат багаторічного пошуку відповідей на запитання, що не давали мені спокою". Книжка узагальнила досвід цілителя і дослідника, безмежно відданого великій, потрібній людям ідеї. Зараз Людмила Петрівна завершує роботу над третьою монографією, назва якої говорить сама за себе — "Мій чужий біль". Авторка сподівається, що ця книжка буде не тільки високоінформативною, а й стане джерелом дієвої доброти, якої, на жаль, так часто нам бракує.
Це душевна, відкрита людина, позбавлена будь-якої зарозумілості та снобізму
Заслуги Людмили Жукової високо оцінили. Вона — академік Української академії наук, професор Міжнародного університету Відня. 2002 року удостоєна почесної нагороди "Свята Софія" за особистий внесок у розвиток вітчизняної науки та культури, 2003-го її нагородили головною бізнес-премією Асамблеї ділових кіл "Золотий Меркурій". Того ж року Жукову обрали членом Ученої ради Всесвітнього біографічного інституту (США). 2005-го Л.П. Жуковій присвоїли почесне звання "Лідер XXI століття", нагородили орденом Сократа. 2006-го — хрестом святого Іоанна Єрусалимського (Валлетта, Мальта) і ексклюзивною британською нагородою "Орден королеви Вікторії". Їй вручили мальтійський хрест "Лицар милосердя" і присвоїли почесний титул "Кавалерственна дама лицарів Мальтійського ордену". Як знаменита цілителька вона ввійшла до енциклопедії "Швеція-1995". 2008 року президент Української академії наук О.Ф. Оніпко вручив Жуковій орден "За творчі успіхи".
Не обділений визнанням і центр нетрадиційної медицини "Енергетика", улюблене дитя Людмили Петрівни. Європейська асамблея бізнесу (Велика Британія) відзначила його призом "Європейська якість" за відповідність якості товарів і послуг європейським стандартам, а Асамблея ділових кіл 2009 року визнала його переможцем рейтингу "Найкращі підприємства України" в галузі медицини. "Проте, — стверджує Людмила Петрівна, — найголовніша нагорода для мене — сердечна вдячність пацієнтів, що довірилися моєму цілющому дару". За роки роботи в Людмили Петрівни накопичилося немало свідчень такої щирої вдячності. Процитуємо тут лише одне з численних послань, адресованих цілительці (автор — А.Н. Потапенко):
Хочу преклонить я колени
Пред женщиной этой земной,
Чей щедрый целительный гений
Нам светит волшебной звездой!
Такі рядки багато чого варті...
За всіма цими успіхами — багаторічна праця душі, пошук свого шляху, інтенсивні навчання й самоосвіта, а також понад 40-річна лікарська практика.
Як згадує Людмила Петрівна, дар зцілювати проявився у неї ще в дитинстві. Тоді від Людиних дотиків гоїлися подряпини та розбиті коліна. Руками маленька Людмила могла втамувати біль бабусиних ніг. Та оскільки ніхто не міг пояснити, як вона це робить, такі випадки вважали за випадковість. Але й надалі Людмила демонструвала чудеса зцілення. Без медикаментів змогла вилікувати свою маленьку дочку від важкої пневмонії, вміла знімати головний біль.
У рідному Донецьку дедалі більше близьких і знайомих, яким безкорисливо допомагала Жукова, переконувалися в її неабияких цілительських здібностях. До неї почали звертатися стражденні, недужі земляки. Людмила Петрівна, що тоді була провідним інженером одного з науково-дослідних інститутів міста, нікому не могла відмовити в допомозі. З часом зрозуміла — саме в цьому її справжнє покликання, справа всього її життя.
Щоб розвинути й удосконалити свій дар, Жукова прослухала повний курс навчання в лос-анджелеському інституті парапсихології. Побувала вона і в Китаї. Ченці Харбінського монастиря навчили цілительку методів народної медицини з використанням трав і вогню. Загалом Людмила Петрівна вчилася і працювала в 24 країнах світу.
Багато відомих зарубіжних клінік пропонували Жуковій співпрацю. Але щира патріотка Батьківщини, понад усе Людмила дбала про здоров"я своїх співвітчизників. Тому саме на рідній землі майже два десятиліття назад з"явилося її улюблене дитя — центр нетрадиційної медицини "Енергетика", розташований на мальовничому й екологічно чистому лісовому масиві Києва.
Дуже скоро клініка стала відомою й набула популярності серед пацієнтів із різних регіонів України. Воно й не дивно, оскільки згуртованому колективу центру до снаги впоратися з багатьма недугами. Найбільших успіхів тут досягли в лікуванні таких захворювань, як вегетосудинна дистонія, епілепсія, хвороби шлунково-кишкового тракту, дитячий церебральний параліч, недуги органів зору, наслідки інфарктів та інсультів, а також новоутворення різної етіології.
Діти Людмили Петрівни — Аліна і Борис — давно вже стали успішними людьми. Аліна пішла стопами матері й працює разом із нею. Людмила Петрівна з гордістю констатує: "Аліна може фактично все, що можу я. Не раз їй вдавалося витягувати пацієнтів практично з того світу. А от син Борис обрав за покликання боротьбу із суспільними виразками". І в сина, і в дочки — міцні, дружні сім"ї, в яких вже підросли внуки — особлива гордість Людмили Петрівни. Як свого часу вона брала приклад зі своїх батьків — матері, відомого лікаря-невропатолога Наталії Іванівни Башеєвої-Агге, і вітчима, що замінив Люді батька, — професора Бориса Сергійовича Агге, так сьогодні діти й онуки наслідують свою матір і бабусю, яку дуже люблять.
Утім, не лише вони. Понад 300 практикуючих лікарів і цілителів вважають себе послідовниками й учнями Людмили Петрівни. І серед них не тільки наші співвітчизники, а й жителі інших держав — Росії, Казахстану, прибалтійських країн.
Про Людмилу Петрівні можна розповідати довго. Вона — відома в Україні благодійниця, меценат творчої еліти України, енциклопедично обізнана людина. Але найкраще характеризують нашу героїню її власні слова, які хочеться навести тут без ремарок і коментарів.
"Схаменіться, люди! Ну станьте ж, нарешті, кращими, добрішими, переступіть через своє "я", "для мене", "мені". Переступіть раз, другий, третій, і ви навчитеся: спочатку не робити погано, а потім робити добро для інших. І той матеріальний збиток (як ви гадаєте) обернеться і повернеться до вас-таки душевним спокоєм і здоров"ям близьких вам людей".
"У кожного своя модель щастя. Особисто для мене щастя — позбавляти людей хвороб. Без цієї діяльності я не мислю життя. Звичайно, має бути і любов як одне з найсильніших почуттів, доступних людині. Без любові людина нещасна. Я не маю на увазі почуття між чоловіком і жінкою, любов може бути звернена до Бога, до дітей, батьків, рідної землі, справи... Вона головний рушій усього, вона сповнює життя сенсу".
"Жити хочеться довго-довго, щоб якомога більше користі принести людям!"
Тож хай доля сприяє її добрим починам.
4 
1
Коментарі
8