— Зараз так: прийшов на роботу, глянув, чи всі живі-здорові і поїхав додому телевізор дивитися, — каже знайомий бізнесмен. — Продажі на нулю, ніяких нових угод, зарплату людям нічим виплатити.
— Так їдь на Майдан, — раджу.
— Та я вже там був, — махає рукою. — Прийшли лідери опозиції, прокричали "Банду — геть", сіли у джипи та й поїхали свої дупи гріти.
В українців так часто бувало: усі хочуть, щоб хтось зробив усе за них. У 1918-му велику країну вийшли захищати від більшовицьких банд лише 300 юнаків. Під час хрущовської відлиги та брежнєвського застою на спротив спромоглися одиниці. Коли у 1970 вбили художницю Аллу Горську, поет Василь Стус писав: "...горстка нас. Малесенька шопта лише для молитов i сподiвання". А що ж народ? Та так, як і за часів Тараса Шевченка: "А братія мовчить собі, Витріщивши очі! Як ягнята; "Нехай,— каже,— Може, так і треба".
Тож і не дивно, що нинішні можновладці поводяться так цинічно, зухвало і нахабно: "Той мурує, той руйнує, Той неситим оком За край світа зазирає..."
Ухвалені Верховною Радою минулого тижня закони, що обмежують свободи і права громадян, наочно свідчать: президент і його соратники увірували у повну безкарність. А парламентська опозиція вкотре показала свою безпорадність. Перешкодити прийняттю цих законів не змогли. А гнівні заяви про узурпацію влади, кінець парламентаризму, поліцейський режим тощо ми вже чули неодноразово. Заклики до світової спільноти ввести санкції проти українських можновладців тільки підсилюють похмуру картинку. Виходить, ми самі не можемо навести лад у своїй державі.
У Французькій революції 1830-го провідну роль грали банкіри, які повстали проти влади старої аристократії. Вони й отримали з цього зиск. Середня й дрібна буржуазія почувалася ошуканою і 1848 року вийшла на барикади відвойовувати й собі права. Пролетаріат "прокинувся" тільки 1871-го, ставши рушійною силою третьої революції. Лише після цього у країні склалася політична структура, яка панує донині і заснована на соціальному консенсусі.
Історія має циклічний характер, тож нічого нового ми не вигадаємо. Помаранчева революція була бунтом мільйонерів проти мільярдерів. Тепер, схоже, настала черга вийти на вулиці представникам середнього і малого бізнесу. Однак вони воліють дивитися Майдан по телевізору, бідкатися на опозиційних лідерів та чекати бунту олігархів проти "сім'ї". Але іншої опозиції у нас нема, а розколоти владу можна тільки ударами ззовні. Зсередини вона не посиплеться, скільки б разів ми не проспівали гімн України. Нинішню революцію має здійснити середній клас.
3 
1
Коментарі
9