Киянка Софія Чемерис, 34 роки, має 6-річного сина, якого цькують у дитячому садочку. Справа зайшла так далеко, що Максим почав заїкатися та упісюватись уночі.
"Він у мене сором'язливий хлопчик, - розказує Софія. – Невпевнено почувається серед незнайомих людей, меланхолік за темпераментом. Хлопці ще з початку навчального року почали зачіпати його. Наприклад, хлопчик підходить до нього і каже: „Я тобі голову відрубаю", а Максим – замість того, щоб відповісти так само – плаче. Хлопців це дуже розважає. Потім кожен намагався його чимось зачепити. Мій син перетворився на справжнього цапа-відбувайла і категорично відмовлявся іти до садочка".
Софія звернулася до психолога і він порадив створити для хлопців Максимкової групи „таємне товариство". Батько „постраждалого" розробив статут товариства „Срібний дракон" у якому значилось, що посвячені - це лицарі, які повинні робити добрі вчинки, слухатися старших і добре вчитися. Не можна також ображати нікого з членів „Срібного дракона", бо за це виключають з братства.
"Ми все узгодили з керівництвом і в актовому залі провели „посвячення", - згадує пані Софія. - Запросили актора, який був Хранителем "ордену", у чорному плащі і з бутафорським мечем, замовили футболки із зображенням дракона і значки. „Тархун" без газу у нас був „елексиром відваги", який пили усі „посвячені". Найбільшого шибеника призначили хранителем нагород "Срібного дракона", нашого Максима – суддею, а нашого тата-Олега – заступником Хранителя. Пройшло вже півтора місяці з дня заснування „Срібного дракона". Ми два рази водили усіх лицарів на ковзанку, влаштовували для них квест із пошуками скарбів, збирали іграшки для дитячого будинку, ходили в історичний музей. Якщо раніше це була прсто група дітей, то тепер це дружний, міцний колектив. Хлопці за власної ініціативи допомогають одне одному, стали слухняніші, старі образи забуто. Я дуже рада, що більшість з наших „Драконів" будуть вчитися в одному класі. Максим став відповідальнішим, сміливішим, ще б пак, він же вирішуе всі конфлікти у „Драконі", як суддя".
Психолог, який вигадав цей хід вважає, що спрямувати хляп'ячий колектив простіше, ніж дівчачий. Хлопці повинні мати ватажка-лідера, якого вони будуть слухатись. Дуже добре якщо цей ватажок – дорослий і мудрий, а не одноліток, який придумує якісь капості. Хлопчиків слід згруповувати навколо якоїсь високої мети. Але до „таємного товариства" треба ставитися дуже серйозно, бо воно буде актуальним до кінця молодшої школи, постійно підтримувати цю легенду, організовувати спільні ігри та пригоди – непросто, але хороша атмосфера в колективі цього варта.
2 
1
Коментарі