У столичній "Я Галереї" розпочалася виставка фотохудожника Ростислава Котерліна. Якось, гортаючи альбом Едді Новарри, він побачив портрети відомих художників. Згодом у техніці пап'є-маше зробив маски сімох із них - Пабло Пікассо, Вінсента Ван Гога, Марселя Дюшана, Казиміра Малевича, Енді Воргола, Олександра Архипенка та Йозефа Бойса. Торік дав приміряти маски класиків, яких називає своїми вчителями, івано-франківським художникам. Сфотографував їх у таких образах
КОТЕРЛІН - БОЙС
Ростислав КОТЕРЛІН, 44 роки, художник
Народився в Івано-Франківську. 1998-го закінчив Інститут журналістики Київського національного університету. З 1999-го редагує і видає альманах про сучасне візуальне мистецтво "Кінець кінцем". Працює головним художником Івано-Франківського театру ляльок ім. Марійки Підгірянки.
Художникам притаманна дуже своєрідна зосередженість у спогляданні світу. Я можу вирахувати з навколишніх людей тих, хто має сильне візуальне мислення. Художник бачить так глибоко, що однією роботою може передати цілий роман - за кількістю знаків, силою впливу, ідей.
Подивіться на автопортрети Ребмрандта, на його очі. Він дивиться крізь багато століть і таке враження, ніби усе бачить. Через це він Рембрандтом і залишився.
Світ змінюють не картини, а сама постать художника, його світогляд.
У професійного художника рука і мозок працюють, як одне. Аби це було справжнім мистецтвом, за роботою має стояти щось іще. Має бути місце для відступу, сховку - отам і є мистецтво.
Зображенням усе сказано. Інше питання - вірите ви йому, чи ні? Кожен сприймає на своєму рівні, але без інтуїції глядачеві не обійтися.
Те, що можна назвати логічно довершеним, продуманим, - не мистецтво. Бо воно повинне зачіпати невидимі речі, які словами не поясниш. Має лишатися простір, у якому кожен сам для себе вирішуватиме.
От ви питаєте, чому люди приходять у музеї, галереї і роздивляються роботи? Вони не розуміють, що відбувається, але черпають звідти життєву силу, емоції, знання.
В Україні мистецтво зведено на маргіналії. Галерей не так багато, художників, фахової критики. Зараз спрацьовують PR-технології. Продається те, що найбільше рекламується. Люди думають: якщо так багато про це чуємо, значить - щось вартісне.
Не люблю дуже довго працювати. Якщо затягуєш творчий процес, можеш замучити і втратити живий імпульс.
Для мене важливо щоб творчість була вільною. Інакше вона не зачепить. Ти маєш бути готовий працювати у той момент, коли образ з'явився у твоїй уяві. Для цього треба знайти у собі чимало сил, але у той самий час зробити це легко.
У мене немає потреби пояснювати, що саме я хотів сказати, комусь щось доводити.
Добре чи погане моє мистецтво - не мені судити. Найголовніше, чим керуюся - треба самому вірити у те, що робиш. Якщо не віриш, це проблема.
Йозеф БОЙС, 1921 - 1986, німецький художник, проілюстрував роман Джеймса Джойса "Улісс", автор перфоменсу "Як пояснити картину мертвому зайцю"
Художник-провокатор - це те, що потрібно. Провокувати означає спонукати до чогось. Роблячи скульптуру з жиром або шматком глини, я викликаю емоції. Я розпалюю думку в собі - оригінальну, нову, якої досі не існувало, навіть якщо я маю справу з історичним фактом, Леонардо або Рембрандтом. Я сам визначаю історію, а не історія визначає мене. Кожна людина - потенційний провокатор.
Людина не має свободи у багатьох аспектах. Вона залежить від соціального статусу, але вільна у своїх думках, і це вже є породженням скульптури. Для мене формування думок вже є ліпленням. Думки - це скульптури.
Культура має на увазі свободу. Мистецтво - єдина політична, еволюційна, революційна сила, щоб звільнити людство від усіх форм репресій.
Мистецтво робить життя можливим. Без нього людина неможлива у фізіологічних умовах, бо складається не лише з хімічних процесів, але також із метафізичних явищ. Провокатор хімічних процесів перебуває поза межами світу. Людина тільки тоді є по-справжньому живою, коли розуміє, що вона є творчою. Навіть чищення картоплі може стати твором мистецтва, якщо є свідомим актом.
Бути вчителем (Бойс викладав у Художній академії Дюсельдорфа. - "Країна") - мій найвагоміший художній внесок. Решта - це відходи, демонстрація. Якщо хочеш виразити себе, повинен представити щось матеріальне. Але з часом це стане лише історичним документом. Об'єкти більше не важливі. Хочу осягнути походження матерії, думки, яка стоїть за цим.
Кожен має трансформувати думки у дії, а дії в об'єкти. Я не той вчитель, який навчає студентів лише думати. Кажу: роби щось. Прошу результату. Це може бути будь-що - звук, картина, скульптура. А хтось може зробити книжку.
Після моєї смерті хотілося б, щоб люди сказали: "Бойс розумів історичну ситуацію. Він змінив хід подій". Сподіваюся, у правильному напрямку.
ЗВІЖИНСЬКИЙ - ПІКАССО
Анатолій ЗВІЖИНСЬКИЙ, 44 роки, художник.
Мистецтво померло. Замість того, аби збуджувати емоції, перетворилося на продукт споживання.
Раптом виявилося, що треба бути не просто художником, а успішним художником. Раніше перед митцями такого завдання не стояло. Вони були ремісниками і не прагнули успішності.
Якщо художник успішний, значить він порожній. Виключень із цього правила небагато.
Мистецтво - це спроба нагадати людині її дитячий емоційний стан. У дорослих людей притуплене світосприйняття. Дитина ж кожного дня сповнена емоціями - відкриває щось нове і тішиться цим. До світу треба ставитися із такою зацікавленістю, як дитина, бо він більше ніколи не буде таким, як учора.
Для мене не існує табу у мистецтві. Не має значення, яку тему ти обрав. Важливо те, як ти до неї підходиш.
Художник несе відповідальність не тільки за свої ідеї, але й за їхнє виконання. Скандальна річ - халтурне ставлення до роботи.
Мистецтво - це свобода, яка демонструє людині, що вона істота, яка мусить знати міру, але знає, що може робити все.
Живому художнику неможливо довіряти, бо він може змінитися. Довіру викликають твори тих, хто вже помер. Живому художнику довіряю тільки якщо щось сильно зачіпає усередині: чи то спільну мову знайдемо, чи посперечаємося. У такому разі розумію, що ця людина для мене не випадкова.
Пабло ПІКАССО, 1881 - 1973, іспанський художник, основоположник кубізму, найбільш відомі полотна "Герніка", "Дівчина з м'ячем"
Бог - той самий художник. Він створив слона, жирафа і кішку. В нього немає справжнього стилю, але він дотримується нових ідей.
У дитинстві мати казала мені: "Якщо підеш до армії - станеш генералом; якщо у ченці - Папою". Я обрав третій шлях: став художником і дослужився до Пікассо.
Живопис - заняття для сліпців. Художник малює не те, що бачить, а те, що відчуває.
Ідея - це пункт відправлення і не більше. Щойно ти опануєш це, вона перетвориться на думку.
Мистецтво - брехня, яка дає нам змогу усвідомити правду.
Кожен акт творіння від початку - акт руйнування.
Люди, які роблять своє мистецтво бізнесом, здебільшого шахраї.
Аби малювати, ти маєш закрити очі й співати.
Я можу малювати, як Рафаель, але мені знадобиться ціле життя, щоб навчитися робити це так, як дитина.
Мистецтво зроблене не для декору кімнати. Це наступальна зброя у боротьбі з ворогом.
САМБОРСЬКИЙ - ВОРГОЛ
Євген САМБОРСЬКИЙ, 26 років, художник, Львів
Художник - це людина, яка відбулася у мистецтві. Зараз багато тих, хто каже: "Я - художник". Та проходить рік, 10 років, і про них уже ніхто не згадує.
Я відчуваю, але не називаю себе художником. Художники - це да Вінчі, Пікассо, Воргол. Ті хто змінили світ. Прізвище Самборський поки що у цей ряд не стає.
Сучасний художник в мене не асоціюється з полотном і олією - він давно еволюціонував. Тепер не обов'язково володіти техніками живопису. Кожен сам обирає метод подачі - фото, відео, скульптура, інсталяція, перфоменс. Сучасному художнику потрібно вміти малювати на загальному рівні, щоб добре передавати свої думки, мати хороший смак, добре розвинену образну уяву. Але найголовніше - його мислення.
Мистецтво - у всьому, так само як його ніде немає. Нема красивого і потворного - це стереотипи. Все залежить від точок зору та поглядів, які ти вибираєш. Прекрасне можна знайти в найгіршому, і навпаки.
Якщо виникає сильна ідея, втілюю її без зайвих сумнівів. Не звертаю уваги на жодні моральні чи етичні принципи. Наприклад, для інсталяції використовував мертвих собак, кішок, птахів, їжаків, мишей.
Найбільше мене цікавить візуальна передача різних не візуальних явищ та станів - час, звук, голод, пам'ять. Це хороше поле для експериментів.
Забудь усе, чому тебе вчили, і навчися мріяти.
Енді ВОРГОЛ, 1928 - 1987, американський художник, основоположник поп-арту, автор полотна "Банка супу "Кемпбелл"
У майбутньому кожен матиме 15 хвилин всесвітньої слави.
Ніколи не зустрічав людину, яку не міг би назвати вродливою.
Я знаю дівчину, яка дивиться на своє обличчя у невеличке люстерко, тому ніколи не бачить те, що в неї нижче плечей. Вона важить під 200 кілограмів, але не помічаєцього. Бачить лише вродливе обличчя, тому і вважає себе вродливою. І я теж так вважаю, бо сприймаю людей такими, якими вони самі себе. Їхня самооцінка має більше спільного з тим, як вони думають, ніж з їхньою об'єктивною зовнішністю.
Людина, яку не вважають вродливою, може мати успіх, якщо має по анекдоту в кожній кишені. І купу кишень.
Коли працював над автопортретом, не зобразив жодного прища, тому що саме так і варто робити. Прищі - тимчасове явище, вони не мають нічого спільного з тим, який ти маєш вигляд насправді. Завжди опускай вади - їм не місце на хорошій картині, яку ти задумав.
Щойно припиняєш чогось хотіти, воно саме йде до рук. Мій досвід підказує: це абсолютна аксіома.
Вродливі не так уже мене приваблюють. Мені більш до вподоби говіркі люди. Хороші оповідачі красиві, бо гарна розповідь - це те, що я люблю. Оповідачі щось роблять. Вродливі чимось є. Це не обов'язково погано, просто мені незрозуміло, чим саме вони є. Забавніше бути з тими, хто щось робить.
Обожнюю уніформу! Якщо ти - порожнє місце, то й одяг не робить з тебе людину. Краще носити одне й те ж і знати, що у тобі люблять тебе самого, а не те, що з тебе може зробити одяг.
Я не розумію, що таке "робота", бо саме по собі життя - це вже неабияка робота, що ти не завжди хочеш виконувати. Народження - це викрадення. Тебе потім продають у рабство. Тож люди працюють щохвилини.
Іноді щось здається вродливим лише тому, що трохи відрізняється від навколишніх предметів.
ШПУК - ДЮШАН
Ростислав ШПУК, 43 роки, фотограф, за освітою інженер з роботизації. Автор проекту "Без Ознак Мистецького Життя" (Б.О.М.Ж.), де відомі українські письменники та митці фотографуються в образі безпритульних
Обличчя - це гніздо для масок, тому вони на ньому закорінюються. Але рано чи пізно маски виштовхують із себе своїх "носіїв".
У нас із Дюшаном спільний знак Зодіаку, комплекція, інтерес до людини та схильність розглядати її мозок, як нейронну бомбу.
Для мене є близьким дюшанівський реді-мейд, поетизація звичайного. Як предмет він використовував будь-що. Для цього його достатньо просто перейменувати і підписати. Якщо замінити предмет живою людиною, отримаємо приблизно те, чим намагаюся займатися я. У предметах забагато статики, прогнозованості. Людина навіть електризується краще. Вона - найцікавіше, хоча досі недооцінена як мистецький акт.
Кожне людське життя варте книжки, але не кожна книжка варта життя.
Розглядаю фотографію як засіб новелізації того, що раніше було дійсністю.
Моя "фотостудія" - там де я є зараз, із грою світла й усім підручним. Така фотографія - це авторизована мить. Вона не потребує пояснень зі сторони, а спонукає до пошуку, хочеться деталей.
Фотографую випадкових людей-моделей для фотоальбому "Модельний ряд". Альбом невпинно росте, це заохочує до очікування продовження і мене, і глядачів. Цього неможливо досягнути жодними виставками - таку можливість надав інтернет. Обираю його як канал трансляції фотосеріалів - неiгрових, позбавлених пози у фотографi? i пози само? фотографi?.
У мистецтві менше довіряю тому, що робиться з технічним пафосом. Там, де забагато оснащення, але мало гри.
Яким би не був мистецький акт, потерпати від нього можуть ті, хто не має почуття гумору. Вони взагалі потерпають найбільше.
Те, що заведено називати мистецтвом, робиться з будь-чого. Ним може бути навiть спосiб мислення - найцікавіший вид мистецтва.
У статичному мистецтві - живописі, фотографії, глядач - співавтор сюжету. Чим кращий глядач, тим цiкавiший сюжет, але не сам твiр.
Мистецтво передбачає пiслясмак.
Марсель ДЮШАН, 1887 - 1968, художник, основоположник напряму реді-мейд. 1917 року виставив у Вашингтоні пісуар як твір мистецтва.
Я не вірю в мистецтво. Я вірю в художників.
Художник не знає, що робить. Надаю більше значення глядачеві. Він - творець мистецтва.
Художник може кричати на усіх дахах, що він геній, але має дочекатися вердикту глядача, щоб його декларації набули суспільної цінності. Щоб, урешті-решт, нащадки помістили його до підручників з історії мистецтва.
Головний ворог мистецтва - хороший смак.
Мистецтво може бути хорошим, поганим або ніяким. Та яким би не був використаний епітет, маємо називати його мистецтвом: погане мистецтво - мистецтво, так само як погана емоція - емоція.
Я завжди прагнув винаходити замість того, щоб виражати себе.
Людина, людина як людина, людина як мозок, якщо вам подобається, цікавить мене більше, ніж те, що вона робить, оскільки я помітив, що більшість художників тільки повторюють себе.
Я часто суперечив собі, щоб не підігравати моєму смаку.
Життя шахіста набагато важче за життя художника. Останній сподівається, що отримає визнання і грошову винагороду. У шахового майстра нема і цієї надії.
До своєї діяльності ставлюся байдуже. Якщо робота починає мене зацікавлювати, одразу її покидаю.
Нічого не варта картина, яка не шокує.
Все є мистецтвом, якщо митець каже, що воно ним є.
2 
35413
Коментарі