Якщо справлявся до другої години ночі, був щасливий. Але частіше закінчував о п'ятій ранку

У Лондон-Сіті банківські стажери працюють по 110 годин на тиждень

У Лондоні від перевтоми на роботі помер стажер відділення Bank of America 21-річний Моріц Ергардт. Перспективний студент родом із німецького міста Фрайбурґ працював три доби поспіль по 21 годині. На четверту сусіди знайшли його тіло в гуртожитку. Невідомо, від чого помер Моріц, який майже закінчив семитижневе стажування в престижному діловому лондонському районі Сіті. Припускають, страждав на епілепсію.

– Ми у відділі інвестицій усі працюємо до третьої чи четвертої ранку, – каже стажер, колега Моріца. – Ти працюєш так близько 10 тижнів, тому всі приймають це як належне. Я бачу купу народу з червоними очима, усі п'ють кофеїн. Але ніхто не скаржиться, бо ми змагаємося за дуже високооплачувані робочі місця.

Під час літнього стажування в лондонських банках студенти працюють й у вихідні.

– Бувають вечори, коли я впорався з роботою і міг би йти додому о 23.00. Та це було б кар'єрним самогубством. Натомість вдаю, що працюю до другої ночі, а вранці виходжу на роботу о сьомій, – розповідає один із практикантів.

Лікарі стверджують, що люди, які працюють в нічні зміни, в рази збільшують загрозу серцево-судинних захворювань

Джеремі КЛЕЙД, 29 років, керуючий Королівського банку Шотландії, Единбург:

– Я одружився в 19, бо ми з нареченою Ліндою чекали на нашу донечку. У 21 мені запропонували пройти стажування в банку. ­Менеджер обіцяв скласти розклад так, щоб я міг продовжувати навчання. Я погодився, бо ми не вилазили з боргів. Батько переніс операцію на серці, тещу рятували від раку грудей. Допомогти було нікому. Я знав, що на це місце є 27 заяв, але коли приходив додому і бачив, у якому взутті Лінда веде малу гуляти, розумів, що ця робота має бути моєю.

Стажування тривало два місяці. За два тижні до призначення залишилося четверо претендентів. По-перше, щодня ми отримували завдання, пов'язане з банківською роботою, по-друге, виконували роль помічників менеджерів. Я мав підготувати декілька звітів, збігати по каву, розібратися з дрібними завалами в менеджерів, а потім, десь о 16.00 отримував відверто безглузде завдання, яке теж мав виконати. ­Зробити всю роботу за день було нереально. Якщо я справлявся до другої ночі, був щасливий. Але частіше закінчував усе о п'ятій ранку. Тоді йшов у офісний душ біля тренажерки, мився, пере­одягався у запасне й цілий день пив подвійні еспресо. ­Намагався не допускати трьох днів роботи поспіль без сну, але останнього тижня так і вийшло. Коли нас відпустили в четвер додому і сказали, що зранку оголосять, кого прийняли, мені було все одно. Я попросив Лінду приготувати пасту, а потім відключився.

Зранку в банк прийшли тільки двоє. Нас обох прийняли, але в різні відділення. ­Суміщати роботу й навчання було дуже важко, ­деякі предмети я перескладав тричі, але більшість викладачів ішли назустріч, бо практичні ­завдання я виконував на "відмінно".

Четвертий рік працюю без відпустки. На місяць маю два вихідні, а якщо складний період, то жодного. Я не скаржуся, бо ми вже виплатили кредит на будинок і обидва автомобілі. Лінда не працює і може собі дозволити виховувати дітей. Зараз чекаємо на четверте маля.

Енді ШОННЕР, спеціаліст із підбору персоналу, 43 роки, Лондон:

– Зараз наше агентство має два судові позови від невдоволених претендентів. Люди вважають, що такі випробування ображають їхню гідність. Але якщо людину приймають на якусь керівну посаду, то такі перевірки необхідні. Уявіть роботу над серйозним проектом в умовах катастрофічного обмеження часу. Ще на стажуванні видно, хто із працівників матиме перспективи ключового гравця.

У свою чергу, ми контролюємо, щоб в офісах дотримувалися елементарних правил. По-перше, нормальна медична допомога. Один із позовів через те, що у кандидата стався важкий напад астми через конфлікт із керівництвом, а допомогти йому одразу не могли. По-друге, рекомендуємо, щоб у автоматах продажу напоїв і шоколадок були відсутні енергетики. По-третє, просимо виділяти співробітникам час на спортивні заняття. Все одно бажано, щоб усі були в хорошій формі, на це можна дати 2 години на тиждень. По-четверте, просимо кандидатів поводитися розумно. Іноді вони самі наганяють істерію, коли починають перегони між собою. Ті, у кого слабкі нерви, просто зриваються і сходять із дистанції. Якби вони співпрацювали, було б краще для всіх. Навіть ті, хто не пройшов далі, отримали б прекрасні рекомендації.

Наша головна рекомендація – претендент має сам оцінювати свої сили. Ми ж не можемо провести примусовий медогляд. Якщо ви хочете отримувати великі гроші, будьте готові, що в контракті всі ці речі будуть прописані. Перед вами обсяг робіт, який ви мусите виконати. Скільки часу це у вас забере, інше питання. Краще виконати свою роботу і гідно заробити, ніж відпочити, але виплатити півзарплати штрафу.

Айлін ПАТРІК, 36 років, безробітна, Манчестер:

– Я три роки працювала су-шефом у лондонському ресторані. Після шести місяців роботи не засинала без снодійного, постійно перебувала в депресії. Не могла без кількох кав, а потім починала кричати на підлеглих. Останньою краплею стало, коли до мене в гості приїхали мама з племінником, і я раптом накричала на нього. Мама замовкла, а малий просто перелякано дивився. Я зрозуміла, що мені потрібна допомога. Звільнилася і рік працювала з психологом. Зараз думаю влаштуватися в невеличкий ресторанчик.

Відбір на роботу в нас був дуже травматичний. Людину місяць примушували працювати в нелюдських умовах. Треба було побачити, чи зможе зорієнтуватися, коли повен зал і кожен хоче щось інакше. Особливо важко дів­чатам. Треба звикнути, що на тебе кричать і обзивають цілий день. Мені здавалося, що я звикла, а виявилося, що ні.

Доріс РОН, 28 років, менеджер у агентстві нерухомості, Лондон:

– Останнім випробуванням при ­прийомі мене на роботу було написати за ніч дуже важкий звіт. Я розуміла, що це завдання – ­непідйомне, тому готувала в міру своїх сил, щось спростила, щось взагалі викинула. А наступного дня виявилося, що в цьому й полягало завдання – додуматися, на чому можна зекономити час і зусилля.

У нас складна атмосфера. Бонуси залежать від відсотків за угоди, тому багато хто готовий убити за ще один продаж квартири. Але у вищому керівництві ситуація ще гірша. Для них видають спеціальний журнал, то там усі статті присвячені конкуренції й виходу з кризи.

У Білому домі працюють понаднормово без платні

У лондонських відділеннях банків практикують так звану чарівну карусель. ­Вислів запозичений із назви дитячої ­передачі на телеканалі BВС. Стажер починає роботу о сьомій ранку і працює цілу добу. За 24 години він викликає таксі, повертається додому, де миється й перевдягається. В цей час та сама машина таксі чекає на нього під вікнами з увімк­неним лічильником, щоб відвезти назад на роботу. Після чого починається новий робочий день.

– Це найбільший кошмар кожного інтерна, – каже 20-річний практикант, що відмовився назвати своє ім'я.

Практиканти Білого дому у ­Вашингтоні також працюють понаднормово. За додаткові години платні не отримують. ­Нещодавно вони написали петицію до президента Барака Обами. "У ­нашій країні є мінімальна зарплатня. І те, що ми – стажери, не звільняє нас від дії цього закону", – йдеться у зверненні. ­Однак ­багато практикантів кажуть, що готові гарувати лише за те, що в Білому домі ­мають можливість познайомитися зі впливовими людьми та влаштувати свою кар'єру.

В Японії слово "кароші" – смерть від перевтоми на робочому місці є юридичним терміном. Родина працівника, якого спіткало "кароші", має право вимагати компенсацію від його роботодавця.

×