В Індії в автобус заходять із телятами й козами

Минулого тижня у Індії поїзд завіз людей за 980 кілометрів убік від свого маршруту. Майже тисяча  пасажирів добиралися з міста Тірупаті до священного для індусів міста Варанасі. На одній із вузлових станцій диспетчер передав машиністу поїзда неправильний код напрямку. Замість їхати на північ, поїзд повернув на схід. Один із пасажирів помітив, що пейзажі за вікном незнайомі. Люди здійняли паніку. Коли потяг прибув до Варангала, усі зрозуміли, що приїхали не туди. Пасажири штурмом взяли залізничну станцію й добилися, щоб їх безкоштовно відвезли за призначенням, до Варанасі. Поїзд запізнився на п'ять годин.

За день індійська залізниця перевозить у середньому 20 мільйонів пасажирів. Більшість їздять двома найнижчими класами вагонів, що відповідають українським загальним. На початку вересня влада попросила авторів нового фільму про Джеймса Бонда поміняти сценарій і викинути сцени, де люди їздять на дахах індійських поїздів. "У нас багато потягів, і не на всіх люди їздять верхи", - заявили в держкомпанії Indian Railways. Натомість запропонували, щоб в одному з епізодів головний герой сказав: "Індійська залізниця така сильна, як Джеймс Бонд"

Віджай ВАРІНДЕР, 19 років, студент, Нью-Делі:

- Буває заходиш у вагон із квитком, в якому вказане місце, а примоститися нема де. На полиці сидить із десяток людей. Недавно їхав до бабусі в Бангалор. Прийшов на вокзал завчасно. Та на моєму місці вже сидів чоловік із дружиною і трьома малими дітьми. І всі так благально на мене дивляться. Попросили пересісти на одне з їхніх місць. Воно виявилося в іншому вагоні.

У вищому класі їздив раз у житті, з батьками в дитинстві. Пам'ятаю, нам видали по ковдрі й подушці. Носили чай і безкоштовний обід. Здається, там навіть пасажири говорили тихіше. Кілька разів їздив найнижчим третім класом. Там сморід із туалету - норма. Унітази з нержавійки. Але люди не завжди ними користуються. Навколо унітазу й на стінах лайно. Дуже пощастить, якщо вагоном не бігають щурі.

Естер ТЕЙЛОР, 38 років, Нью-Йорк, США:

- Поїхали з чоловіком в Індію на Ігри Британської співдружності. По країні пересувалися орендованою автівкою. Потім Том сказав, що ми не бачимо справжньої країни й запропонував їздити громадським транспортом. Гід попереджав, що це - погана ідея, особливо далеко від туристичних місць. Але ми спробували. За два місяці зрозуміли, що покладатися можна тільки на таксистів. Вони злуплять втричі дорожче, ніж з індусів, але коли вам треба на літак чи в готель, іншого вибору немає.

Із Джайпура до Лакхнау добиралися поїздом. Мали квитки, тож були спокійні. Але спочатку потяг спізнився на півтори години, тоді його подали не на ту платформу, що була вказана. Коли зайшли у вагон, побачили, що наші місця зайняті. Кондуктор сказав розбиратися самим. Чоловіки, що зайняли наші місця, пояснили, що на квитки тут ніхто не дивиться. Хто перший сів - той їде. Поки сварилися, усі вільні місця позаймали. Довелося примоститися на валізах.

Чоловіки, що зайняли наші місця, пояснили, що на квитки тут ніхто не дивиться. Хто перший сів - той їде

У Гуджараті тричі мали їхати автобусом. Двічі не влізли. На третій раз Том вирішив пробиватися, як індуси - штовхався, штурхав усіх ліктями. Зміг зайняти місця нам обом. Переживали, чи доїдемо живими, бо одна жінка сіла мало не на руках водієві. З нами була ще пара англійців. У автобусі в них витягли й гроші, й документи. Вкрали навіть ноутбук, хоч він був у рюкзаку під їхнім сидінням.

Коли вже добиралися до аеропорту, вирішили не ризикувати і замовили таксі. Таксист побачив, що ми з валізами і здер 100 доларів - замість 25.

Ратан НІЯЗІ, 54 роки, поліцейський, місто Васко-да-Гама, штат Гоа:

- У нашому штаті набагато краще з транспортом, ніж у решті країни. Туристичні фірми організували й автобусні маршрути, і сполучення потягами контролюють. Ви можете бути певні, що все відправиться вчасно і туди, куди треба. Бо раніше автобуси, бувало, робили гак на 20-30 кілометрів, якщо хтось із пасажирів дуже попросить. Кажуть, у нашому аеропорту більше порядку, ніж у Делі.

Я прошу всі турфірми проводити інструктаж із туристами. Пояснювати, що значно безпечніше їздити автобусами, ніж таксі. Кожного сезону в нас щонайменше п'ятеро зґвалтованих і кілька десятків пограбованих. Ми не можемо контролювати всіх, тому краще не сідати до таксиста, а доїхати автобусом. Хоч це буває і не так зручно.

Бхарат МІТРА, 22 роки, безробітний, Калькутта:

- Дешеві потяги дуже старі й перевантажені. Мало не щотижня хтось розбивається. Люди падають із дахів поїздів, або їх eбиває електричним струмом.

Минулого тижня їхав у Нью-Делі. Вагон був набитий так, що люди висіли на східцях. Нам із другом вдалося протиснутися всередину. До вказаного в квитку місця пробитися не змогли. Підсіли до якихось дівчат. Дали нам номери телефонів. Уперше зрадів, що поїхав поїздом найнижчого класу.

Абхішек ЧАТЕРЬЮ, програміст, 28 років, Делі:

- Поїзд - найкращий транспорт, якщо дорога забирає понад 12 годин. Якщо їхати удвічі-втричі менше - краще автобусом.

У мене сім'я середнього достатку. Користуюся переважно експресами. Іноді зустрічаю в них іноземних туристів. Їх шкода. У нас мало хто розуміє англійську. Навіть молоді люди говорять переважно на хінді. Іноземці, коли приїжджають уперше, беруть таксі. А це вдесятеро дорожче за автобус.

Стефан БРАЙТ, 60 років, педіатр, Нью-Делі:

- Коли два роки тому приїхав із Лондона, довго звикав, що автобуси ходять без певного розкладу. Авто не хотів купувати. Колеги попередили, що часто проколюють колеса. Коли автобус заїжджає у центр, заходить поліцейський, щоб роздивитися, чи немає кишенькових злодіїв. Часом виганяють усіх підлітків. За перший місяць у мене чотири рази витягали гаманець, хоч я уважно стежив за ним.

Мої діти подорожували провінцією. Кажуть, у сільських районах в автобус можуть заходити з телятами і козами. На курей навіть ніхто уваги не звертає. Одного разу напхалося стільки людей, що мало не задушили немовля в матері на руках. Водій кричав: "Куди ви лізете? Я ж післязавтра знову їхатиму, заберу вас!"

×