середа, 10 жовтня 2012 18:25

Українці не бачать принципової різниці між владою та опозицією. Охорона й Lexus'и – і в тих, і в тих
6

Вадим КАРАСЬОВ. Народився 18 травня 1956 року в Харкові. Грав на барабанах у кількох рок-гуртах. Музикантом не став, бо батьки часто були в роз’їздах, тому мусив доглядати молодшу на 14 років сестру Карину. Перемагав на обласних олімпіадах з історії.
Закінчив Харківський державний університет за спеціальністю ”політична економія”, аспірантуру. 10 років працював у цьому вузі викладачем.
На парламентських виборах 2006-го балотувався під другим номером ”Віче” Інни Богословської. Партія не подолала прохідного бар’єра. Останні два роки є одним із лідерів партії ”Єдиний центр” Віктора Балоги. Директор Інституту глобальних стратегій.
Любить слухати французький шансон, зокрема Шарля Азнавура та Сержа Гінзбура, прогулянки на природі.
Дружина Наталія завідує кафедрою економічної теорії в Харківському національному університеті. 35-річна донька Олена – дизайнер, продає ексклюзивний плетений одяг, сумки, аксесуари

Чому вже зараз, до голосування 28 жовтня, можна сказати, що опозиція програла вибори?

– Перша причина: вони пішли на змову із владою, коли приймали закон про вибори – по закритих списках і мажоритарці. Якби були відкриті списки чи пропорційна система багатомандатних округів, то опозиція змушена була б якісно оновити своїх кандидатів, зробити ставку на нових порядних авторитетних людей. Тобто на стратегію, яку пропонувала Юлія Тимошенко. Вона говорила, що список має очолити моральний авторитет на зразок Ліни Костенко. Тоді б опозиція з опозиції еліт, які втратили владу, перетворилася б на опозицію суспільства нинішній владі. Але вона залишилася опозицією еліт – частково непрозорих, мажористих, відв'язних, корумпованих, як влада. Це та ж влада, але в рамках меншого зла, а не в рамках нової якості.

Причина друга: Тимошенко не змогла втримати більшість у парламенті, коли ще залишалася прем'єром (після перемоги Віктора Януковича на президентських виборах 2010 року. – "Країна"). Якщо в політику приходить бізнесмен, для нього головне – дбати про бізнес свій чи партнерів, а не представляти інтереси людей. Тимошенко понабирала бізнесменів, які не можуть бути в опозиції до влади.

Українці не бачать принципової різниці між владою та опозицією. Охорона й Lexus'и – і в тих, і в тих

На жаль, за період із лютого 2010-го лідери опозиції нічого не навчилися. Вони залишаються групою правлячого класу, яка сьогодні усунута від влади і бореться за те, щоб повернутися до неї. А народ уже втомився обирати між гіршим і ще гіршим – між малим та великим злом.

Українці не бачать принципової різниці між владою та опозицією. Охорона й Lexus'и – і в тих, і в тих. Якби опозиція йшла до людей і росла знизу, то вони вийшли б захищати і Тимошенко, і Конституцію, і мову, і свободу слова. Але вони бачать, що це – гра еліт всередині правлячої пісочниці. То навіщо народу боротися за ненародну опозицію?

Юлія Тимошенко, якби була на волі, ­могла б перевести опозицію в іншу якість – зробити її народною?

– Опозиціонерам треба пройти шлях, коли вони зрозуміють: побороти владу і негативні явища в суспільстві можна лише спираючись на народ. Після чергової поразки цій опозиції доведеться йти до людей. ­Ставати на їхній бік, а не бути на боці тієї групи олігархів, які невдоволені політикою президента чи його сім'ї.

Нам треба перехворіти Януковичем, перехворіти цією владою й цією опозицією. І зрозуміти, що теперішня опозиція, яка формується з непрозорих грошей, має відійти. Цій владі настане кінець, коли виникне нова якість опозиції. Це станеться до 2015 року.

Влада й опозиція помінялися місцями після президентських виборів позаторік. Чому Тимошенко їх програла?

– І Янукович, і Тимошенко – лідери авторитарного типу. Спираються на невелику коаліцію олігархів. Якщо хочеш утримати ­владу, повинен думати не про добробут ­країни, народу, а постійно платити членам своєї ­коаліції – заводами, фабриками, посадами, можливостями для корупції.

Ахметов, Фірташ, Пінчук, Коломойський побачили, що Тимошенко несе для них ­більше загроз, ніж Янукович. Вона могла б цю коаліцію поміняти на Медведчука, Путіна чи когось іншого. По-друге, вона вийшла з Майдану і змушена була грати роль демократичного лідера. І це змішання жанрів призвело до того, що ­Тимо­шенко втратила підтримку малої коаліції. З іншого боку, вчасно не привернула електорат. Коли в другому турі почала ставати полум'яною націоналісткою та націонал-демократкою, було вже пізно. Після ігор із Путіним мало хто вірив у те, що вона щиро виступає за українську ідею.

Якби Тимошенко виграла, концентрація влади, можливо, була б швидшою. В Януковича вона йде повільніше. Рінат Ахметов не балотується до Верховної Ради, зате отримує все нові й нові активи, і сьогодні фактично контролює третину українського ВВП. Та ж історія з Дмитром Фірташем, Ігорем Коломойським. Водночас, на ключові позиції в державі висуваються люди з сім'ї Януковича. Президент контролює доходи, бюджет, силовиків.

Це серйозний крок назад, порівняно з перспективою, що відкривалася 2004 року. Чому так сталося?

– Поки що Україна не готова до демократії за європейським стандартом. Демократія, де немає права, незалежного правосуддя – поступово вироджується у проміжну автократію. Це демонструють африканські країни. В Танзанії, Конго, Зімбабве теж є всенародні вибори. Але вони корумповані, деградовані. І з президентами, які правлять разом із кланами багато років. У Танзанії головний продовольчий продукт – маїс. Перед голосуванням уряд випускає ваучери на маїс і цим купує виборців. Україна скочується до рівня цієї країни. Ми вже знаходимося не між Європою та Азією, а між Європою та Африкою. Живемо сьогоднішнім днем: виграти вибори – і вкрасти.

Чому не зуміли переламати цю тенденцію?

– На перших етапах було – Європа, євро­пей­ська ідея. Зараз це все застопорилося. ­Домінує політика як бізнес. Ще й доповнилася тролями. З одного боку виходять політики-бізнесмени, а з іншого – не опозиціонери, а тролі. Завдання Ляшка – тролити Яценюка, а Арсеній Петрович тролить Януковича. Це – замкнене коло, що має прорвати.

Можуть бути різні варіанти розвитку ­подій. Наприклад, розпад малої правлячої коаліції. Сім'я президента почне на них ­тиснути й еліти розколються, з'явиться вікно можливостей, куди прорвуться нові віяння. Як було 2004 року. Тріщина між Януковичем і Кучмою розжарила атмосферу – і виник Майдан. ­Скористалися з нього насам­перед Тимошенко, Янукович та олігархи. 2006–2009 роки стали золотим часом для останніх. Вони управляли країною і над ними не було президента-автократа. Бо перед ­Кучмою ­треба було кланятися і просити.

Другий варіант – рух почнеться знизу. Вже зараз на вулицю виходять афганці, чорнобильці, відбуваються мовні мітинги, проти забудов. Щодня тривають суди, коли людей "нагинають" – забирають бізнес, земельну ділянку, прокладають дорогу біля вікон будинку. Знизу пробиваються реальні інтереси. А значить, з'являтимуться лідери, які захищатимуть не тих, хто зверху, а тих, хто знизу.

Навіщо Об'єднана опозиція проголосувала за новий закон про вибори, коли половина парламенту обирається за мажоритарними округами? Уже тоді було очевидно, що влада отримає більшість у новій Верховній Раді – за рахунок мажоритарників.

– Це був свідомий раціональний вибір опозиції. Вона зацікавлена в закритих списках. За умови відкритих, треба буде йти до людей і щось розказувати. А так рейтинг Тимо­шенко 2010 року плюс рейтинг Яценюка – це гарантоване потрапляння до Верховної Ради чималої кількості потрібних людей. Лідерам головне, що вони пройдуть. Що мажоритарку програють – розуміли. Але вони – не революціонери. Борються не за владу, а за місця в парламенті. Люди це бачать, тому все більше підтримують Кличка.

Ми вже знаходимося не між Європою та Азією, а між Європою та Африкою. Живемо сьогоднішнім днем: виграти вибори – і вкрасти

Якби вони діяли інакше, то були б залежні від партійних низів. А так навпаки. Тон в українській політиці задають сили, скріплені або лідерською харизмою, як у "Батьківщини", або бітами, як у Партії регіонів: крок ліворуч, крок праворуч – руки-ноги повідриваємо.

Лідери Об'єднаної опозиції могли включити в список моральних авторитетів, а самі піти за мажоритаркою. Це була б реальна спроба перевести українську політику в іншу якість. Чому не зробили цього?

– Список – це гарантований прохід до парламенту. У нас Середньовіччя: якщо ти

не лицар, то в піхоті. Тобто, якщо не депутат – то ніхто. А йти за мажоритаркою –

це ризик.

Чому така слабка якість списку Об'єднаної опозиції?

– Тому що вони закриті, а місця продають. Тут – гроші або якість. На виборчу кампанію потрібні кошти. В опозиції їх немає – їй перекрили фінансовий кисень. Виник вибір: Мирослав Маринович, Мирослав Попович або якийсь багатий Буратіно.

Більшість суспільства не сприймають теперішню владу, економічна ситуація тупикова, посварилися з Європою, Росією. Однак того, хто скористався б цим, немає.

– Опозиція в нас безрука, хоч голосиста і язиката. Влада – слабка, але поки що не сиплеться. Борсається. Опозиція не зацікавлена, щоб вона просто падала, бо тоді пролетить повз неї – у суспільство.

За природою українська опозиція така ж, як і влада – фінансується зверху. Вони прийшли не знизу, а хтось – із ­телевізора, хтось – із міністерств, хтось – із рингу. Їх виставили на кастинг перед коаліцією олігархів. Опозиціонери – це лідери про ­запас. З одного боку, вони критикують ­владу, а з другого – скріплюють її. Бо, якщо завтра не буде критики, європейці скажуть, що тут відсутня демократія. А так показують: у нас не просто є опозиція, вона – різна, на ток-шоу є свобода слова. У результаті маємо суспільство спектаклю, вражень.

За нинішніх умов що мала б робити ­Об'єднана опозиція?

– Їй треба йти до народу, а вона йде в телевізор. Коли ти приїжджаєш на мітинг у Mercedes'і з охоронцями, ти – не народ. Наші опозиційні лідери або гламурні, або дуже технологічні. Це – продукти політичної косметичної хірургії. Вони зроблені й фальшиві. У них немає життя.

Який найпростіший спосіб змінити якість опозиції та політиків загалом?

– За іншої виборчої системи ситуація відрізнялася б кардинально. Як варіант – ­відкриті списки, пропорційна система багатомандатних округів. Країна ділиться, наприклад, на 100 округів і в кожному – чотири чи п'ять мандатів. Кожна партія виставляє свого кандидата. Тоді вона зацікавлена в шанованих незаплямованих людях, спроможних перемогти. Це б змінило співвідношення "вождь – партійна маса" та "влада – опозиція". Люди більше голосували б за останню. Бо кого Партія регіонів може виставити на округ? Михайла Чечетова?

Меркель – фізик, Обама – юрист, Браун – економіст. У нас міг бути Яценюк. Але він рано "вистрелив"

Закритий список – це рішення вождя. Він має рейтинг і набирає кандидатів. До ­нього треба йти, кланятися, просити, ставати "тушкою", опудалом. Неси гроші або продавай себе у рабство. Зараз є договір депутата з вождем, а мав би бути – з виборцями. І була б зовсім інша якість політики.

Чому Об'єднана опозиція не представляє необхідну для України і зрозумілу програму?

– Вона запрограмована на те, щоб залишитися в політиці, щоб не посадили. Це програма захисту. Теперішніх опозиціонерів 2010 року відсторонили від влади і добивають. Тому їхнє завдання – вціліти. Зараз ­їхній ворог сильніший та продуктивніший. Їхня помилка полягає в тому, що вони не спираються на громадськість. Треба було залучати до списку авторитетних людей. Але це значить ризикувати, бо такі – самостійні. Це – не підлеглі, а активні люди. Ними важко керувати.

Якою буде наступна Верховна Рада?

– Ще гіршою за нинішню. Туди зайдуть багато молодих людей, але, за своєю якістю, вони будуть старцями: безідейні, без політичного мислення, голосуватимуть за вказівками.

Чи варто чекати на дострокові президентські вибори?

– Ні. 1994 року провели дострокові президентські й парламентські вибори, бо система не була так корумпована. Тоді був вакуум влади. Можна було натиснути на Кравчука. До того ж він думав, що виграє вибори. ­Зараз ситуація складніша. Владу просто так не віддадуть. Янукович – ефективний автократ. Уміє маневрувати між своїми найближчими прихильниками та малою ­коаліцією олігархів. Сьогодні питання не стоїть – ­влада чи опозиція. Тобто Янукович чи Кличко, Яценюк, Тимошенко. Проблему треба розглядати так – Янукович і суспільство.

В Україні багато небайдужих розумних людей, які не підтримують ні владу, ні опозицію. Що з цього може "народитися"?

– Дехто з них пішов за мажоритаркою. Їх не прийняли партії – вони або не змогли заплатити, або не захотіли домовлятися. Як правило, це горді люди.

Зміна виборчої системи зробить запит на таких. При цьому не всі хороші розумні люди зможуть бути політиками. Цього ­треба навчатися. Політик сам має думати й говорити. Але вони хіба читають книжки або серйозні газети? Ні. Посиділи ввечері у ресторані, або "зависли" в нічному клубі, або вирішували справи по бізнесу, а вранці вже треба виступати. Коли читати, працювати над собою? Візьмемо наших лідерів та західних. Меркель – фізик, Обама – юрист, Браун – економіст. У нас міг бути Яценюк. Але він рано "вистрелив". Це його може згубити. Не можна в політиці "вистрілювати" 30-річним. Потрібен досвід.

Коли ситуація може повернутися в позитивний бік?

– Економіка в світі змінюється. Сьогодні вже не треба стільки нашої експортної сировини, як раніше. Хіба що тільки потреба в зерні зростатиме. Ще кілька років тому були дешеві гроші – їх позичали, щось будували, купували машини, проїдали. Тепер цього немає. Потрібна зорієнтована на внутрішній попит економіка. Це означає створювати робочі місця, платити зарплати.

Модель глобалізації, в яку 20 років була вписана Україна, формувала особливий тип політичного режиму. Він характеризується неформальним союзом західної ­еліти та українських і російських олігархів. Чому? Бо наші давали метал, Путін – газ. Але ­сьогодні Європі треба менше газу. Тому виникає антимонопольне розслідування ­проти "Газпрому". Путін уже не потрібен.

Українській владі кажуть: "Ви не вмієте керувати країною, саджаєте своїх опонентів, ми розриваємо з вами угоду". Зараз західним елітам треба створювати союз із нашими громадянами, а не олігархами. А ми підходимо до межі, коли: або проведемо політичні й економічні реформи і вибудуємо в себе європейські відносини, або "з'їмо" ­європейську перспективу. Тоді станемо ­типовою африканською країною.

"Це змова між Банковою і вождями опозиції"

7 лютого 2010 року Юлія Тимо­шенко програє в другому турі президентських виборів ­Вікторові ­Януковичу. За неї проголосували на 887 тис. 909 людей менше. Вона залишається прем'єром і має більшість у парламенті. 3 березня 243 голосами уряд Тимошенко відправляють у відставку. Рішення підтримують і семеро "бютівців".

11 березня позаторік у Верхов­ній Раді створюють коаліцію "Стабільність і реформи",  до якої входять Партія регіонів, Компартія та Блок Литвина. До них починають приєднуватися соратники Тимошенко. Першим – Петро Кузьменко. Всього фракція БЮТ втрачає 58 депутатів із 156. Перебіжчиків називають "тушками".

1 жовтня 2010-го Конституційний Суд скасовує політреформу 2004 року, і Україна з парламентсько-президентської стає президентсько-парламентською республікою. ­Повертають Конституцію 1996 року.

11 жовтня торік Юлія Тимо­шенко отримує сім років в'язниці за перевищення службових повноважень під час підписання газових угод із Росією 2009-го.

17 листопада 2011-го Верховна Рада голосує за змішану виборчу систему. За нею половину нардепів обирають за партійними списками, а половину – за мажоритарною системою. Підвищують прохідний бар'єр із 3 до 5%. Партія регіонів, комуністи, "литвинівці" й опозиція дають за закон 366 голосів. Проти – шестеро. Серед них і лідер "Громадянської позиції" Анатолій Гриценко. На знак протесту він виходить із Комітету опору диктатурі, називає його "Комітетом опори диктатури". "Банкова, за підтримки опозиції, прий­няла закон, спрямований проти опозиції, аби Янукович отримав більше шансів контролювати наступний парламент, – пояснює свій крок Гриценко. – Українці вкотре виставили себе ­ідіо­тами перед європейськими партнерами. Цього разу це зробила не влада – опозиція. Результат 366 голосів "за" вважаю не консенсусом, а скоріше – змовою між Банковою і вождями опозиції в Раді".

Нардеп-"нунсівець" Арсеній Яценюк, теперішній лідер Об'єднаної ­опозиції, ­після торішнього ­голосування 17 листопада заявив: "Це – перемога опозиції. Були чітко сформульовані вимоги опозиції, і нам удалося домогтися їх виконання. Завдяки прийняттю цього закону ми показали, що опозиція може перемагати і змушувати владу рахуватися з нашими вимогами".

 

Зараз ви читаєте новину «Українці не бачать принципової різниці між владою та опозицією. Охорона й Lexus'и – і в тих, і в тих». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути