У Гонконгу на сонце можна дивитися без окулярів

Рівень забруднення повітря в одному з найбагатших у світі китайському місті Гонконг сягнув торік рекордної позначки, оголосили дослідники зі Школи охорони здоров'я місцевого університету. Зараз повітря брудніше на 20 відсотків, ніж сім років тому. Місто задихається від смогу, все більше людей помирають від хвороб дихальних шляхів та онкології. Також місту дошкуляють нечистоти, що накопичуються в дельті річки Чжуцзян і псують воду, яку споживають містяни.

У семи мільйонному Гонконгу на кожні десять родин є мільйонер, доходи міського бюджету - майже половина від річного держбюджету України. Однак, через несприятливу екологію й проблеми зі здоров'ям два мільйони жителів мріють виїхати. Здебільшого емігрують працівники банківської сфери - у Сингапур

Дівіна ЛІМ, 28 років, касир:

- Виїхати не можу, хоч раніше планувала разом із батьками. Торік від раку легенів помер батько. Мати має астму. Каже, хоче залишитися там, де могила тата. Без неї і я нікуди не поїду. Так і живемо. Намагаємося без потреби не виходити на вулицю. Практично ніде не гуляємо. Навіть у найкращу погоду, коли дивишся на небо, сонце не сліпить очі. На нього можна дивитися без захисних окулярів.

Боюся, екологія підірве нашу економіку. Влада обіцяє щось робити. Кажуть, збільшать кількість електричок, прокладуть нові колії, щоб менше було автівок. Обіцяють перейти на опалення газом, щоб не диміти вугіллям. Дехто з жителів висаджують біля будинків дерева. Але вони важко приживаються. Земля дуже погана через кислотні дощі. Після них жовкне листя.

Джесіка КРУЗ, 32 роки, тренер:

- Переїхала в Гонконг два роки тому з Філіппін. Щоб заробити гроші для рідних, доводиться жертвувати здоров'ям. Тут живуть безліч багатіїв. От чому вони не тікають - я не розумію. Водночас багато дуже бідних. Хочуть емігрувати, але не мають можливості. Винаймають маленькі кімнати. Сплять на двоповерхових ліжках, змайстрованих із кліток. Що ж до мене, то я тут не жила б постійно. Зароблю грошей і поїду додому.

Зобов'язали всіх займатися в спортзалі щонайменше 5 годин на тиждень. Роблять масаж із медом чи витяжками з грибів

Бракує білих хмар і блакитного неба. У Гонконгу небо монотонно сіре. Багато хворих, виснажених і апатичних людей. Найчастіше мають рак легенів. Проблем додає материковий Китай із його фабриками. Особливо взимку, коли сильний вітер дме з півночі й усі їхні викиди зависають над нами.

Тахіро КІБУТО, 35 років, відповідальний за оздоровлення працівників компанії Toshiba:

- Мою посаду ввели після того, як працівники почали масово хворіти. Компанії невигідно оплачувати лікарняні. Спеціалісти з Японії порахували - значно дешевша профілактика. Я - колишній лікар-реабілітолог. Працював у Токіо. Мене запросили, бо вдома ефективно працював з астматиками.

Експеримент поки що провели з відділом кадрів. Спочатку вивчив їхній розпорядок дня. Достатньо рухалися тільки прибиральники. Дизайнер і я продумали фітнес-зал. Компанія закупила тренажери. Запросили масажиста й бармена. Після спорту можна випити чаю з трав, який виводить токсини. Вам зроблять масаж із медом чи витяжками з грибів. Зобов'язали всіх займатися у спортзалі щонайменше 5 годин на тиждень. Є спеціальні картки, у яких розписується тренер. Домовитися з ним не можна, бо в залі вмонтовані камери. Поменшало скарг на проблеми з тиском і лікарняних через недуги хребта.

Що два тижні організовуємо виїзд на природу. Граємо у волейбол, бадмінтон, плаваємо, готуємо на грилі овочі.

Для мене найважливіше, що керівництво дозволило працювати з дітьми. Я вчив їх дихальних вправ, обливатися холодною водою. Десь за місяць почали відкашлювати увесь непотріб, що осів у легенях. Тоді мені заплатили першу велику премію. У садок корпорації ми замовили найсучасніші системи очищення повітря. Зараз це загартовані діти, які нічим не відрізняються від сільських. Я навчив їхні організми нівелювати вплив агресивного довкілля.

Співробітники до моїх ідей ставилися прохолодно, але керівництво доплачує 10 відсотків тому, хто виконує всі пункти програми оздоровлення. З березня почну працювати з першою групою інженерів. Боси кажуть, ефективніше підняти зарплати здоровим працівникам і поскорочувати всіх хворих.

Лі ЧУН, 47 років, фтизіатр:

- У будь-якому сучасному мегаполісі люди мають проблеми зі здоров'ям. Якщо в  містечках і селах головна проблема - неправильне харчування, то у великих містах найбільше скарг на головний біль, недуги опорно-рухового апарату й органів дихання. Постійним явищем є смог, тому в геометричній прогресії зростає кількість астматиків. Традиційні способи лікування не дуже допомагають. Адже надворі на тебе чекає вся таблиця Менделєєва. На другому місці онкохворі. Проти раку легенів і носоглотки медицина безсила. Місту потрібно переходити на екологічний транспорт, а на заводах ставити дорогі фільтри. Але хто перейматиметься високою смертністю? Це ж Китай. Тут немає проблеми з кадрами.

Ліліан РОБІН, 33 роки, перекладач:

- Чоловікові запропонували хорошу роботу. Коли ми почули, що тут погана екологія, посміялися, що після Нью-Йорка з Лондоном нас нічим не налякаєш.

На другий тиждень у дітей на тілі з'явилися якісь пухирці, почало випадати волосся. Ми пішли в клініку. Я вперше в житті бачу, щоб найбільші проблеми були із записом до алерголога. Ми чекали вісім днів, щоб здати кров на аналіз. Виявилося, у дітей реакція на воду. Ми переїхали у новий будинок із резервуаром для води. Щомісяця купуємо 15 тонн, щоб митися й готувати. Тонна коштує 50 доларів. Система фільтрів обійшлася майже в 5 тисяч доларів. Це дуже дорого за звичайну воду з річки. Але іншого виходу немає.

Той ЛАО, 24 роки, програміст:

- Гонконг - це місто великих можливостей, але за них треба платити. Я не відчуваю смогу. Навпаки, мені важко дихати в лісі чи на морі. Раз на день ми заходимо в найближчий салат-бар за кисневим коктейлем і салатом зі свіжих овочів. Погана екологія змушує людей краще дбати про здоров'я. Втішаємо себе, що жити в смогу краще, ніж, наприклад, біля Фукусіми чи Чорнобиля.

У Гонконзі дуже розвинена медицина. Наша онкоклініка відома в усьому світі, але, на щастя, там лікуються більше іноземців, ніж місцевих. Так що не все втрачено.

×