"Збільшенню податків немає кінця. Грабунок. Забирають до граму навіть цибулю. А купка бандитів, одержуючи по "особому списку", живе в золоті, – пише 19 квітня 1933 року у своєму щоденнику 23-річний Олексій НАЛИВАЙКО, вчитель семирічки у селі Ферната, тепер Кармалюківка, Балтського району на Одещині. – Довели до масового вимирання з Голоду людності, а переважно кого – українців. Коли доведеться роздавити "більшовицьку заразу" і повернути заблудлі маси – дуже добре буде. Скільки лиха, непотрібних жертв несе більшовизм. В ім'я чого? В ім'я розрухи, фізичного винищення мас".
Олексій родом із села Омельник – тепер Кременчуцький район на Полтавщині. 1932 року навчався на філологічному факультеті Харківського інституту професійної освіти. З Голоду помер його батько. Щоб заробити на хліб, влаштовується вчителем у Фернаті. Викладає українську, російську, німецьку та молдавську мови.
Заводить щоденник, куди записує вірші про вилучення продовольства, розорення господарств, смерті, запустіння сіл, офіційні заяви партійних вождів та аморальність місцевих партійців.
"Прочитав газету "Правда". Їй би личила назва "Брехня". Дуже багато голосних слів та обіцянок і дуже мало хліба, – пише у щоденнику 10 липня 1933-го. – Масове вимирання з голодної смерті цілих сімей. Скрізь панує нечувана більшовицька реакція. Незадоволення більшості, хто голодує – безжалісно роздавлюється. Всяких, хто десь словом обмовиться, або зіжне сніп зерна – притягається до відповідальності, як "контрреволюціонер". І тяжко карається: конфіскація майна, висилка в далекі місцевості, якщо він не опух, то обрікається на голодну смерть. Страшно. Нечувано. Тільки за кордон. Або пройду, або уб'ють. Інакше не може бути. А звідти приєднатися до боротьби проти більшовизму".
Олексій все частіше пише у щоденнику про втечу за кордон. Міркує, як це краще зробити.
"Напишу Дусі Засаді листа, намагатимусь фіктивно з нею одружитись. Як вдасться – переїду до Григоріополя (райцентр у Молдові. – Країна)", – планує Олексій Наливайко.
У жовтні 1933-го хтось із односельців доносить на нього в ГПУ (Государственное политическое управление – Державне політичне управління. – Країна). Попри загрозу арешту, вирішує не знищувати своїх записів: "Хай будуть свідком пройдених днів".
"У газеті "Комуніст" прочитав статтю "Зліт стерв'ятників", – нотує. – У ній з брутальною лайкою висвітлюється через криве дзеркало український національно-визвольний рух за кордоном. Кляне на чому світ стоїть Скоропадського, Остряницю, Мазепу, Феденка, Донцова і їхню славну ідею – УВО та СВУ (Українська військова організація і Союз визволення України. – Країна)".
Через рік Олексія Наливайка заарештовують за підробку документів і намір нелегально перейти кордон. Під час обшуку вилучають щоденник. Це стає підставою для звинувачення у "поширенні ідей національного відокремлення України від СРСР". Засуджують до 10 років таборів.
Як склалося подальше життя Олексія Наливайка – невідомо. Його щоденник через 75 років виявили в архівній справі "Читці" в галузевому державному архіві Служби зовнішньої розвідки України в Києві.
2 серпня, село Ферната (надвечір)
Збирають податки
Мамуня! Вставай, бо –
В село приїхали з ЦЕКа,
Вони заберуть все зерно
У нас із застка…
Люба! Пора вставати
Бригада іде до хати…
Вже у сусіди все забрали під мітлу,
Кажуть знущались,
Лаялись і бились –
Ще і зіслали, у Сибір люту…
Мамуся! Пора вставати
Бригада іде до хати.
Ось вони біля нашої хати,
Будемо мамо їх щиро прохати,
Але до них нічого і слово казати,
Їм наказ: усе забрати.
Люба! Вставати пора
До хати іде бригада.
Рідненька! Вони будуть зараз забирать,
Промов до них хоч словечко,
Хай залишать нам зернят
Всім нам цю весну з голоду вмирать.
Мамуся! Пора вставати
Бригада вже у хаті
Тихо лежить і холодна і німа
Бідне дитя: мама мертва.
Лежить у труні спочива,
А доня на похорон копійок позича.
І день, і ніч маленька сама,
В далеку путь маму виряжа.
Олексій НАЛИВАЙКО, вчитель із села Ферната на Одещині
3 
1
Коментарі