"Кажуть, що їдуть освобождать Луганськ і Донецьк. Я не пойму: чому через Херсон, Миколаїв, Суми, Київ і Житомир?"

ЧЕРКАСИ

1 березня сирени в місті – три-чотири рази на добу. Люди приймають переселенців, лікують травмованих, здають кров, плетуть сітки, збирають допомогу, готують коктейлі Молотова і зварюють протитанкові їжаки. Ціни на продукти зросли на 25–100 відсотків. Заборонили продавати алкоголь. На початку війни неможливо було заправитися. На п'ятий день бензин з'явився.

– 24 лютого була в коханого у Смілі. Звістку про війну принесли звуки двох вибухів за вікном. Росіяни хотіли влучити у військові локатори, – розповідає черкащанка 35-річна Марина Соколан. Працює диспетчером таксі. – Вирішила додому не повертатися, під час тривожних сирен ховаємося в погребі. Директор нашої служби таксі в перші години російського вторгнення підняв ціну на перевезення з 7 до 50 гривень за кілометр. За поїздку, яка раніше коштувала 70 гривень, тепер 450. Гидко. Висказала йому все, що про нього думаю. На другий день скоротив штат. Тепер я безробітна

Учителі Черкаської гімназії №9 імені Онуфрія Луценка виходять на зв'язок через робочий чат. Тепер замість вайберу користуються телеграмом. Чергують у підвалі. Скинулися й закупили сім бронежилетів. На п'ятий день війни провели педраду.

 

– Ми зараз особливо потрібні дітям. Класні керівники, тримайте зв'язок із родинами своїх учнів, – каже директорка гімназії 60-річна Ірина Топчій. – Проводьте онлайн-­зідзвони, підбадьорюйте, запрошуйте психолога.

– Накриває, коли бачу, як із Черкас виїздять сусіди і знайомі, – говорить на сьомий день війни менеджерка з туризму 38-річна Ольга Федоренко. – У нашому під'їзді зовсім тихо. Ходимо перевіряти квартири, щоб не було мародерства. Ми з чоловіком вирішили залишатися до останнього. Допомагаємо теробороні, здаємо кров, волонтеримо. Після першого походу в підвал вирішили ховатись у коридорі. Бо стрес від цілодобового бігання з двома дітьми – шалений.

– Коли почалася війна, я другий день відпочивав із колективом у Єгипті, – розповідає програміст Сергій Федоренко, 38 років. – Одразу вирішив повертатися до сім'ї. Добирався три дні. Спочатку літаком до Праги, потім автобусом доїхав до кордону з Польщею, а далі 14 кілометрів пішки, бо жодна автівка не підвозила. Потім якийсь чоловік довіз до Львова. Купив квиток із пересадкою до Козятина. Приїхав на станцію Тараса Шевченка у Смілі. Потім змотався ще в Київ, бо там лишив авто. Вчора записався в тероборону.

Зі співробітників, які були в Єгипті, повернувся лише я. Решта полетіла в Будапешт.

– Облаштувала дітям надувні матраци в коридорі, щоб не розстилати постійно, – розповідає ведуча, контент-менеджерка Мар'яна Верховцева, 30 років. Вони з чоловіком мають автобус. Волонтерять. – Вірю, що захистимо нашу землю. Але на ній мають залишитися свідомі до кінчиків пальців українці. Міцніємо такою кривавою ціною. Шкода, що раніше цим нехтували, лишалися толерантними до всього рашкового. Але краще пізно, ніж ніколи.

– Пересварилася з маминими родичами та однокласниками з Росії. Вона – татарка. Має вади слуху, тому часто в соцмережах комунікую замість неї, – розповідає вчителька 39-річна Наталія Денисенко. Ходить допомагати плести сітки для військових. – Переконувати їх у чомусь – безполєзно. Доказують своє. Називають нас неонацистами, а вони будуть освобождать Луганськ і Донецьк. Я тільки не пойму, чому через Херсон, Миколаїв, Суми, Київ і Житомир?

– У перший день ціни на ліки підняли на 25 відсотків. Багато аптек зачинені, – розповідає 41-річна Галина Руденко. Працює провізором. – Ми намагаємося виходити на роботу. Частина людей звільнилася, бо з приміських сіл не встигає повернутися додому до комендантської години.

У неділю привезли 200 поранених бійців в обласну лікарню. Директор сказав зібрати для них пакети з необхідними ліками. Допомагала. Люди розмітають усе, що хоч наближене до потрібних препаратів.

Логіст всеукраїнської агрокомпанії 42-річний Максим Копитін частину роботи виконує дистанційно. Каже, що логістика ускладнена, а місцями неможлива.

– Людей на відвантаження знайти нереально. Безготівкового розрахунку за транспортні послуги не стало. У наш склад в Умані влучила ракета.

У військкомат і тероборону мене не взяли. Ходив копати з друзями-кумами траншеї. Ми налаштовані боронити місто.

В одному з будинків приватного сектора Хімселище збираються чоловіки й одна жінка. Хочуть записатись у резерв тероборони. Усі спокійні, жартують.

– Фамілія, ім'я, отчество, год рождєнія, якщо служив – воїнське званіє, полк. – говорить 60-річний Олександр Петренко. – Формуємо глибокий резерв. Зброю здобудемо в бою. Щодня будемо тренуватися. Перше заняття – з домедичної допомоги.

Лунає сирена. Усі залишаються на місці.

– Як служить – то всі хворі, а як воювать – так не втовпишся. Що за нація? – сміється 41-річний Руслан.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу".

×