Як працювати з різними деревами, розповідає Микола Малишко
Дуб – найбільш українське дерево. Він дуже міцний, подібний до каменю. Мене приваблює опір, який чинить дуб, коли його рубаєш. Він пахне залізом, чимось іржавим. Колись металевих цвяхів не було. Замість них був тибл – дерев'яний гвіздок. Тибл роблю майже завжди з дуба, щоб міцний був. Якось нам привезли дубові кругляки для опалення, то я повідбирав для роботи. Палити шкода – таке дерево дорого коштує. Ось ці пеньки були на виставці, називалась робота "Дубовий сквер" (пеньки різного діаметра на траві перед хатою. – "Країна"). То був натяк на київські проблеми зі сквером імені Стуса (2009-го його за ніч вирубали забудовники. – "Країна"). Кажу буває: "Будь здоров, як дуб", а чоловік ображається. А чого ображатися?
Липа легка в обробці, а люди таке образливе слово з неї зробили. Кажуть "липовий" – несправжній. Але ж мається на увазі щось, що легко далося. Липа – м'яка, має однорідну структуру всередині. З неї робили іконостас. З дуба буде тріскатися. Матір Божу завжди також із липи вирізали. З неї можна робити найтонші різьби, майже, як папір. Я з липи виготовив Андрія Первозванного, коли працював на реставрації церкви у Києво-Печерській лаврі.
Верба найбільше оспівана в українському фольклорі. Росте біля води, має слабку структуру, всередині м'яка і світла. Але як висохне – не гниє, тому колись із неї робили відра, ночви для купання дітей. Верба тепла.
Сосна пахне смолою. Коли її рубаєш, зсередини іде не тільки запах дерева, а й сонячне світло, яке там зібралося за роки.
Років зо 20 тому їду з Боярки на Київ, дивлюся склад дерева – а там привезли вільху. От би такої, думаю. Та де там, голодний сам. Дощі ідуть, вільха вже гнисти почала, а ніхто її не бере. Не знаю, де в мене взялася сяка-така тисяча гривень, пішов на склад, купив усе – і дошки, і балки. Ще й досі з тою вільхою працюю.
Шовковиця – міцне дерево. У перерізі жовте, густе, а потім, як побуде на повітрі, стає червонясте. Шовковиця за хатою лежить, скоро візьмуся за неї.
2 
1
Коментарі