Інтимна лірика найкраще пишеться, коли в особистому житті всьо плохо

"Я любив тебе до втоми двадцять кілограмів тому" - написав львівський поет Юрій Винничук. Його тексти увійшли до поетичної збірки "Ніч еротичної поезії". До книжки також потрапили еротичні вірші Мар'яни Савки, Дмитра Лазуткіна, Олесі Мудрак. Ілюстраціями стали малюнки Тетяни Шевченко із циклу "Українська камасутра". Збірка вийшла у видавництві братів Капранових "Зелений пес". Її представлять на Форумі видавців у Львові у вересні

Дмитро ЛАЗУТКІН, 32 роки, поет

Народився в Києві. Працював інженером-металургом, тренером із карате, журналістом, телеведучим. Бронзовий призер Кубка світу з кікбоксингу та кік-джитсу, чемпіон України з козацького двобою, володар чорного поясу з кемпо-карате. 2008-го на Львівському форумі видавців був визнаний секс-символом української сучасної літератури. Готує збірку лірики "Добрі пісні для поганих дівчат".

- Моя цільова аудиторія - погані дівчата. Або ті, які думають, що вони хороші. На вірші надихають дівчата, які своїми підборами впиваються в серце. Інколи - не підборами, а голою п'яткою. Розпанахують усе всередині й нічого з тим не поробиш. Ті, через яких стаються війни, революції й інші катаклізми.

Якщо завдяки присутності дівчини народжується рядок - дуже добре. Але про глибину почуттів це не свідчить. Дуже часто вони просять присвятити вірша, торгуються, заціловують. Все одно рідко роблю це.

Можна всоте закохатися в одну й ту саму жінку. Вони мають здібність щоразу поставати в новому світлі. Думаєш: от дурень, така красуня поруч, а ти не помічав. Тоді днями мариш, ночами не спиш, а зранку - до клавіатури або за ручку. Я пишу від руки. Можу мати стосунки з довгоногою білявкою, а потім її проміняти на руденьку з яскравим характером. Не важливий колір волосся, повнота чи худорлявість - просто тебе або торкає, або ні.

Найкраще інтимна лірика пишеться, коли в особистому житті всьо плохо. Бувають хороші вірші й коли все добре. У них менше кохання, але значно більше чоловічих гормонів. Добре пишеться напередодні весни. Коли розумієш, що вона - невідворотна.

Для того, щоб затягнути дівчину в ліжко, достатньо прочитати вірш чи два. Дівчатам подобається ось цей із рядками "тривожні пальці ловлять вітер, тривожні пальці мов трава, я слід сльози цілунком витер, бо ти не віриш у слова". Я його ніжно нашіптую на вушко. Хоча можна читати й поезію Свідзінського. Текстів вісім поспіль, замордувати її ними. Аби вона не витримала і сказала: "Бери, що хочеш. Тільки досить уже читати ці вірші".

Найбільшим еротистом був Дмитро Павличко

Олеся МУДРАК-КОВАЛІВНА, 26 років

Філолог, поетеса. Еротичні вірші пише з 20 років. Народилася в польському місті Легниця. Закінчила Національний університет імені Шевченка. Захистила кандидатську дисертацію "Українська еротична лірика: жанрова специфіка та ідіостилі". Мріє викладати спецкурс з еротичної поезії.

Заміжня. Виховує 7-місячну доньку Дарину

- Еротичну поезію уявляють як щось страшне й аморальне. Забули, що в нас були сороміцькі пісні. Колись дівчата виходили заміж у 14-15 років. Бабусею можна було стати вже в 30. Сороміцькі пісні складали, аби потішити ще молодих, жвавих бабусь і дідусів. Найчастіше їх співали на весіллях. Особливо під час обряду "комора", коли молода втрачала цноту. Пісні були пересипані натяками. У жодній не почуєте нецензурного висловлювання.

Сковорода - це закодований знак жіночого статевого органу, а чоловічого - морквина або хрін. У сороміцьких піснях люблю символ калини. Чомусь його трактують виключно як символ дівочої цноти й краси. З калиною символізували втрату цноти в першу шлюбну ніч. У фразі "Без верби і калини нема України" ці дерева можна по-різному трактувати. В українських піснях часто до верби прив'язували дівчат і цілували або знущалися над ними. Мені подобаються в еротичних піснях пестливі звернення - Лелітко, Сіночко. До жіночих органів звертаються "волосяночко" або "марусенько".

Українці в дитячих забавлянках, чукикалках, скоромовках не оминають еротичних елементів. Наприклад "Ой, чук-чук-чук, наловив дід щук, баба рибку пекла, сковорідка текла". Це відверта сороміцька пісенька, а ми досі її співаємо дітлахам. Або дитяча забавлянка: "Ой лай, чи не лай - буде син Миколай. А я дала та й боюся, буде донька Маруся".

Інтимна лірика будується на теплих родинних взаєминах. Любовна лірика - це тільки чоловік і жінка. Часто вона про нерозділене кохання, суто платонічні стосунки. Можуть дуже поверхово з'являтися еротичні моменти. Як у Сосюри "Я ж, дурний, тільки гладив коліна". І на тому - три крапки. Еротична лірика - це не відвертий статевий акт. Така поезія - це середина між любов'ю і сексом, між духовним і тілесним. Найбільше лібідо в еротично-пейзажній ліриці, коли дія відбувається на лоні природи - в траві або на копиці сіна.

Великим еротистом був Тарас Шевченко. Енергія лібідо з нього аж перла. Дуже ніжними еротичними мотивами пересипана збірка "Зів'яле листя" Івана Франка. Він соромився власної книжки й відрікався він неї, говорив: "Це взагалі не я писав". Франка осуджували за такі вірші, бо тоді кожен письменник мусив мати соціальну основу творчості, а не ліричну. Наприкінці життя Іван Якович сказав: "Зів'яле листя" - це єдине, що я написав у своєму житті".

Найбільшим еротистом у шестидесятництві був Дмитро Павличко. У нього вийшло дві збірки такої лірики - "Таємниця твого обличчя" і "Золоте яблуко". Писав: "Ти, мов яблуко з галузки, впала в трави молоді. Я звільнив тебе від блузки, клавши руку на груді. Я звільнив тебе від льолі і від інших одежин, розглядаючи поволі кучерявий, гострий клин. Я на нього настромився, я відчув небесний біль, я злетів, я народився, наче з кокона мотиль".

Еротичні вірші писали Іван Драч, Микола Вінграновський, Ірина Жиленко. Ранні тексти останньої викликали шквал емоцій у критиці, пресі, коли вона писала "Мої перса - кавуни, наче повні качани". Років у 60 Іван Драч видав вірш "Степів розкішне різнотрав'я, і твій відкинутий берет, коли тебе на сіні брав я, як бранку лютий скіф бере. І та розмова про Бодлера пропала у п'янкій траві, коли ти звабна, мов холера, шукала сіно в голові".

У 1980-ті стався вибух еротичної поезії. Це викликало скандали, дивувало публіку. Вірші Юрія Андруховича з відвертими моментами, або збірка Антонії Цвіт "Проспект любові" були подіями, їх тиражі розкуповували одразу. Цвіт першою подала статевий акт на папері. Зробила це дуже делікатно, без порнографії. Еротична поезія вісімдесятників перейшла дозволені тоді рамки.

У 1990-х до такої лірики почали ставитися спокійно. Покоління ж поетів-двотисячників познущалося над нею. У поезії почала з'являтися порнографія. Зникло захоплення красою фізіологічного акту між чоловіком і жінкою.

Жінки дуже активно пишуть еротичні вірші. Це не означає, що чоловікам не цікава така поезія. Просто у них переважає логічне мислення. А жінка й у письмі керується інтуїцією, емоціями. Вона легше вихлюпує свою енергію на папір. Еротична поезія - це занурення у дрібнички, на яких чоловіки не люблять зосереджуватися. Вони шукають глобальніші речі. Іван Франко говорив "Для жінки головне - як, для чоловіка - що".

Національний костюм цікавий тим, як його знімали

Тетяна ШЕВЧЕНКО, 48 років, художниця

За освітою архітектор. Малює картини, розписує стіни на замовлення, в'яже м'які іграшки. 26 малюнків серії "Українська камасутра" створила за місяць. Індійську "Камасутру" не читала.

Має двох дорослих синів, малювала потай від них

- В українській традиції жінки завжди в тілі. Викохали його на галушках, варениках, пирогах, салі. На малюнках вони всі красиві, пишні, округлі. Зазвичай такі - добрі та веселі. Наші жінки з легкістю й гумором вирішують усі проблеми, зокрема сексуальні. Чоловіки українські, з таким доглядом і кухнею, теж у тілі. Є й підтягнуті, але з пузком. Якби малювала російську камасутру, то чоловіків зображала би жорсткіше. Не так підтягнутими, як худорлявими.

Зараз на еротичних фото й картинах жінок зображують на високих підборах. Але чи справді підбори-шпильки збуджують?

Головне було зобразити любов із українським гумором у традиційному побуті. Насіння лузають, вареники їдять і тут же коханням займаються. Цікаво не просто малювати пози, а історію в картинці. Побут завжди додає гумору. Жінка доїла козу, відволіклася на чоловіка, відро впало, та їй уже не до молока. Або чоловік із війни прийшов, за жінкою скучив, а шаблею трусить. Згадувала, які атрибути були: бочки, підводи, рубель для прання, кочерга. Шаблі перемальовувала з дитячих книжок. Якби знайшовся автор описати ці історії, зробили б кольоровий альбом. Та я й сама підписувала коротко картинки: "Люблю як душу, трясу як грушу".

Зараз на еротичних фото й картинах жінок зображують на високих підборах. Але наскільки це зручно, чи справді підбори-шпильки збуджують? На моїх малюнках жінки в чоботах - просто їх можна не встигнути зняти. У ту епоху спідньої білизни в сучасному розумінні не було. Зняла сорочки, спідниці, плахти - то й залишаться на тобі самі чоботи й віночок. Національний костюм цікавий не лише тим, як його носили, а і як його знімали.

Винесла ескізи на книжкову виставку. Люди проходять, зазирають, але дивитися соромляться. Один чоловік заглядає, пропоную йому подивитись. Він віднєкується. Усі це роблять, а говорити - зась. У мистецтві можна зруйнувати цю межу.

×