У німецькому місті Гамельн, що в Нижній Саксонії, за весну 1284 року розплодилося стільки щурів, що вони перестали боятися котів і людей. Місцеві хліботорговці опинилися на межі краху: гризуни спустошували їхні комори. Тому, хто звільнить місто від нашестя пацюків, магістрат Гамельна пообіцяв стільки золота, скільки той втримає. Охочий знайшовся – якийсь іноземець у барвистій одежі. Він вийшов на головну вулицю міста, вийняв срібну дудку й почав на ній грати, ідучи в бік найближчої річки Везер. Зачаровані музикою щури подалися слідом. Дудар грав, доки не вивів усіх гризунів із міста й ті не потопилися у воді.
Настав час обіцяного розрахунку. І тут міські урядовці почали викручуватися:
– За що ж платити? Велике діло – гра на дудці! Іди собі без зайвих слів!
Ображений щуролов знову заграв, але вже іншу мелодію. Цього разу збіглися 130 дітей гамельнських міщан і вирушили слідом за чаклуном. Нібито вони повторили долю пацюків. Принаймні відтоді дітей ніхто не бачив. Ця легенда так і залишилась би однією серед десятків із подібним сюжетом, але тільки гамельнський варіант точно датований у хроніках. "1284 року… в 26-й день місяця червня, одягнений у строкатий одяг флейтист вивів із міста сто і тридцять народжених у Гамельні дітей на Коппе поблизу Кальварії, де вони й зникли", – зазначено в літописі міста від 1375 року. Там само американська дослідниця Шейла Гарті виявила короткий запис за 1384-й: "Сто років тому пропали наші діти".
За 16 років після цієї події дударя в картатому одязі й з дітьми зобразили на вітражі міської церкви. Його замалював один із мандрівників. У залі засідань ратуші Гамельна на одній із балок у XVI ст. вирізьбили історію про викрадення дітей із міста. "Цю казку мають знати всі, аби дітей від трунку відвертати, бо людська жадібність – отрута, згубила гамельнських дітей", – закінчується легенда. З неї нині й живе Гамельн – на прибутки від туризму. У місті щороку влаштовують фестиваль Щуролова. Тут є його музей, ресторан і чимало розмальованих скульптур пацюків, панно за сюжетами легенди. Вказівники до центру міста від вокзалу мають форму щурячих силуетів.
Історики не мають одностайної відповіді, чому зникли діти з Гамельна. Найпоширенішою є версія, що дудар із легенди був насправді вербувальником місцевого князя Ніколаса фон Шпіґельберґа. А міщанські молодші сини, які не мали надії отримати спадку від батьків, подалися за Шпіґельберґом на схід, у необжиті райони Трансильванії – північний захід сучасної Румунії. Можливо також, що то були позашлюбні діти й жебраки, яких після вербування продали в рабство – така практика в Середньовіччі була поширена.
28 червня 1997-го під час другого чемпіонського бою в надважкій вазі американський боксер 31-річний Майк Тайсон відкусив вухо своєму співвітчизникові, на три роки старшому Евандеру Голіфілду. Наприкінці третього раунду під час клінчу Голіфілд застрибав від болю. Рефері Міллс Лейн призупинив бій. Виявилося, Тайсон відкусив супротивникові частину правого вуха. Доктор оглянув Голіфілда і сказав, що той може продовжувати бій. Рефері оштрафував Тайсона на два очки. Та після відновлення поєдинку Залізний Майк укусив чемпіона ще й за ліве вухо. У перерві між третім і четвертим раундами бій зупинили. Почалася бійка між командами підтримки боксерів. Безлад на рингу припинили охоронці й поліція. Тайсона дискваліфікували – не дозволили продовжувати бій. Все одно він отримав за нього 30 мільйонів доларів. Голіфілдові, якого автоматично визнали переможцем, заплатили на 5 мільйонів більше
7 разів влучала блискавка в американського лісника Роя Саллівана (на фото). Востаннє це сталося 25 червня 1977 року під час риболовлі. Салліванові тоді обпалило груди та плечі, й він потрапив до лікарні.
Уперше блискавка вдарила Роя, коли йому було 30, – 1942-го. Вцілила в ногу, він утратив ніготь на великому пальці. Другий випадок стався в липні 1969 року, коли Рой їхав гірською дорогою. Йому спалило брови. Утретє блискавка влучила в лісника на галявині біля його дому в липні 1970-го. Удар призвів до травми лівого плеча, Роєві паралізувало руку. 16 квітня 1972 року від четвертого удару блискавки в Саллівана спалахнуло волосся. Відтоді він завжди мав при собі воду. П'ятого разу, 7 серпня 1973-го, знову Роя вдарило в голову й згоріло волосся. Він саме їхав у машині довіреною йому ділянкою лісу. Саллівана викинуло з авто, зірвало з ніг черевики й обпекло ноги. 5 червня 1976 року блискавка застала лісника в наметовому таборі ушкодила гомілку.
Загинув Рой Салліван у вересні 1983-го: через нещасливе кохання вкоротив собі віку пострілом у живіт.
Рой Салліван занесений до Книги рекордів Гіннеса. Шанси повторити його "досягнення", за статистичними підрахунками, сягають 2,2 трильйона трильйонів до одного
26 червня 1907 року в центрі Тифліса, нині грузинська столиця Тбілісі, група бойовиків більшовицької партії на чолі з Йосипом Сталіним (фото 1902 року) пограбувала два фаетони, у яких везли до банку велику суму грошей. Від вибуху бомби загинули п'ятеро охоронців і 16 перехожих. Усі учасники пограбування втекли й уникли арешту. Здобич становила 250 тис. руб. – близько $4 млн. Гроші й
коштовності від "Тифліської експропріації", як назвали операцію більшовики, призначалися на підтримку й розвиток їхньої партії.
"Ленин нам оставил пролетарское Советское государство, а мы его просрали", – заявив Йосип Сталін оточенню, дізнавшись 28 червня 1941 року про те, що німецькі війська захопили Мінськ. За свідченнями Микити Хрущова й Анастаса Мікояна, він упав у прострацію й поїхав на свою ближню дачу, де пробув до 1 липня 1941-го.
Генералісимусом Радянського Союзу Йосип Сталін став 26 червня 1945 року, за указом президії Верховної Ради СРСР. Ініціатива присвоїти вождеві це
щойно запроваджене найвище військове звання не була його власною: до відзнак він ставився прохолодно. Умовити Сталіна вдалося маршалові Костянтину Рокоссовському. Він нібито заявив, що маршалів у СРСР багато, а Сталін – лише один. Подіяло: після такого аргументу той погодився стати генералісимусом. Хоча всі моделі спеціально розробленого для нього мундира Сталін відкинув і далі носив кітель маршала.
4 
1
Коментарі