У шкільній програмі докладно вивчатимуть Голодомор: що з цього приводу думають українці

У шкільній програмі докладно вивчатимуть Голодомор 1932-33-х років. Міністерство освіти й науки України й Національний музей "Меморіал жертв Голодомору" підписали меморандум. Ці освітні установи розроблятимуть і створюватимуть програму для середньої і вищої школи. Зараз тему Голодомору учні вивчають у 10 класі в рамках дисципліни "Історія України".

 

Gazeta.ua запитала українців, які ще сторінки української історії потрібно в школі вивчати докладно і як їх варто інтерпретувати.

Тарас Лютий, 45 років, філософ і письменник, Київ:

Потрібно вивчати не лише поразки, але й перемоги. Щоправда, про них можна сповна говорити в період, починаючи з Незалежності. Важливо згадувати про події, що сталися з іншими народами: про Голокост, депортацію кримсько-татарського народу. Інтерпретуючи історію, важливо не замовчувати щось, а говорити: що вдалося, що ні; в чому ми мали рацію, а де потребували виважених кроків; чому ми робили так або так. До радянського періоду української історії я ставлюся скептично. Бо індустріалізація й розвиток економіки України того часу були важливі передовсім для Росії, яка бачила себе осередком влади. Але цей період потрібно подавати, як зрештою й інші періоди, з різних позицій. Учень повинен вчитися розуміти й робити висновки самостійно.

Тетяна Веркалець, 38 років, учитель історії, Полтава:

Голодомор потрібно висвітлювати не лише в 10 класі, а й у початковій і середній школі. Утім створення відповідних матеріалів із урахуванням вікових та психологічних особливостей дітей досі не має. У цьому контексті варто перейняти ізраїльський досвід вивчення Голокосту. Ця тема охоплює всі вікові групи - від малечі до дорослих. При створенні історичної самоідентичності, свідомості українців не слід спиратися лише на школу. Потрібно загалом освічувати населення - створити продукт, який пропагуватиме, знайомитиме з історією подіями, особами. У 90-х роках, коли я вчилася, методи викладання історії не відрізнялися від нинішніх. Єдина важлива відмінність підходів - це розуміння подій 9 травня - від свята Перемоги до Дня пам'яті і примирення. Зараз, крім викладу фактів, учням треба привити культуру вшанування. Тобто на свято не влаштовувати концерти й запускати феєрверки, а запалюємо свічку і молимося.

Максим Кобєлєв, 29 років, програміст, Київ:

Я вчився в школі в 2000-ні. Тоді більш-менш вивчали всі історичні події. Було б цікавіше, якби історію викладали в зворотньому хронологічному порядку - від сучасності - яку всі діти знають, бачать, чують - до доісторичних часів, а не навпаки. Так причинно-наслідкові зв'язки були би більш зрозумілими, очевидними, цікавішими. Варто робити більше акценту на історії українців як нації, а не просто України як території, обмеженої сучасними кордонами. Я би давав більше інформації про віковічні прагнення українців до волі. Зокрема, про опір українства совєцькій окупації: селянські повстання під час Голодомору, партизанщина та підпільна боротьба в 20-х роках проти большевиків, повстання в ГУЛАГу, про боротьбу ОУН у міжвоєнній Польщі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Радянським селянам заборонили володіти їжею

Наталка Позняк-Хоменко, 46 років, співробітник Українського інституту національної пам'яті, Київ:

Я вчилася у радянській школі. Історію подавали в дусі "соцреалізму" й зі згадками про "голодающих Поволжья" в 1921 році. Жодним словом не згадували про Голодомор і репресії. Боротьбу УПА подавали, як боротьба відважних енкаведистів із "буржуазними націоналістами". У 8-му класі читала "Людина і зброя" Олеся Гончара. Тоді запитала в тата, хто такі репресовані. Коли він розповідав, не повірила. У моїй голові не вкладалося, що таке могло бути. Тому історію треба знати і вчити про Голодомор, Другу світову, ОУН і Бандеру. Те, що ці теми повертаються в шкільні підручники – це безумовний плюс. Ці теми варто подавати без зайвої героїзації чи трагізму, як це було досі. Емоційне сприйняття історії перетворює факти на кліше, які роблять історію однозначною і плоскою. Цікаво було б подавати уроки історії у формі дискусій. Діти мають вчитися мислити й аналізувати історію, вибудовувати історичні паралелі, бачити очевидні причини та історичні підтексти. Тоді уроки минулого стануть підручником для моделювання майбутнього.

Михайло Бойченко, 45 років, кандидат філософських наук, Київ:

Давно варто було розширити вивчення історії штучних голодоморів, які організовувала радянська влада в Україні. Треба максимально залучити як дані Інституту національної пам'яті, так і книги іноземних істориків. Окремо варто згадати резонансне дослідження американської журналістки та історика Енн Еплбаум "Червоний голод. Війна Сталіна проти України". Слід ретельніше представити й інші аспекти радянської модернізації - не лише її ціну, але й міру участі в ній українців та іноземних фахівців. Треба, щоб було видно, що модернізація в Україні в ХХ столітті - це не лише радянське досягнення. Також слід акцентувати, що українці брали участь у Другій світовій війні не лише в складі двох переважно протидіючих сил - Червоної армії і УПА, але в лавах інших армій Європи та навіть Америки. Під час уроків слід залучити елементи особистої історії українських сімей, власний досвід дідів і прадідів. Історія має бути не просто цікавою, але сприяти формуванню цінностей і світогляду школярів, виховувати їх патріотизм.

×