Втручатися однозначно потрібно, але варто знати, як це робити. По-перше, не можна затягувати та ігнорувати якісь проблеми в спілкуванні своєї дитини. Треба помічати її негативні реакції та реакції її однолітків. В усі періоди її розвитку варто з нею говорити. Батьки часто думають, якщо дитина маленька, то нічого не розуміє. Насправді, це не так. Матері й батькові варто пояснювати все спокійним голосом. Так дитині буде набагато легше реагувати в наступних конфліктах, які виникатимуть. Вона легше сприйматиме інформацію, аніж коли батьки тільки кричать, повчають, критикують, викликаючи таким чином опір і бажання не слухатися. Звичайно, потрібно втручатися, адже мозок дитини ще не дозрів до того стану, щоб можна було брати відповідальність за свої дії, вчинки, слова та думки. Тому результат може бути достатньо негативний і батькам треба бути уважними.

Не розумію батьків, які вважають, що діти мають самі розбиратися зі своїми проблемами. Це відображає їхню байдужість до стану сина чи доньки. Звичайно, це негативно вплине на її чи його розвиток, якщо буде зрозуміло, що за будь-яких умов ніхто не підкаже та не прийде на допомогу. Чим старшою стає дитина, то все частіше варто пропонувати свою поміч. Батько як зріла та досвідчена людина має пропонувати допомогу. Якщо відносини збережені й дитина не очікує миттєвого покарання, то вона прийматиме цю допомогу.

По-перше, очевидним є той факт, що якщо діти розповідають батькам про свої проблеми - це означає, що вони мають здорові відносини й емоційний контакт.

По-друге, коли вона розповідає дорослому про свою проблему, то в цей час у неї є можливість раціонально все обдумати. Тобто вона відтворює, згадує поетапно події, що відбулися.

По-третє, якщо дитина звикне, що проблемою варто ділитися з батьками, - це стане позитивним рішенням. Обговорення проблеми з батьками на майбутнє сприйматиметься як продуктивний фактор, який допоможе вирішити в подальшому всі проблеми. Тобто контактий емоційний зв'язок зберігається на все життя.

На кожному етапі розвитку діють певні правила. Якщо батьки знатимуть про те, що є нормою на конкретному віковому етапі, їм буде набагато легше взаємодіяти з дитиною. Наприклад, якщо спочатку вона була більш спокійна та врівноважена, а в якийсь момент стала більш вередливою, неврівноваженою, впертою та почала гостро реагувати на все. Якщо знати, наприклад, про кризи, які існують на кожному віковому етапі. Тоді можна зрозуміти, де варто перечекати і не дуже впливати.

Це, коли потреби у дитини виникають у контексті відчуття себе, самореалізації, просування дій. Часто ці потреби активно обмежують дорослі, які вважають, що дитина ще не доросла, що її треба опікувати. Ці знання допоможуть набагато легше ставитись або сприймати емоційні стани. Батьки знатимуть, що це нормально, що все мине. Тоді й дитина набагато легше пройде цей кризовий період.

Розвиваючись, вона дуже змінюється від одного вікового періоду до іншого. Дорослим часто важко звикнути до цього. Тобто вони тільки звикли до одних проявів, а за деякий час вони стали зовсім іншими. Якраз зміна вікового періоду веде за собою зміну пріоритетів, того що є важливим і нагальним для дитини. В її психічному розвитку мають місце різні феномени. Наприклад, соціальна ситуація розвитку, яка змінюється від одного періоду до іншого. В кожному періоді створюється щось нове і провідна діяльність є різною для кожного з них. Для того, щоб розуміти, що зараз відбувається з дитиною, треба розбиратися у віковій психології та всіх аспектах вікового розвитку.