10 травня 1916 року Альберт Ейнштейн презентував свою теорію відносності.

Вона включила у себе комплекс з двох фізичних теорій: спеціальної теорії відносності (СТВ) та загальної теорії відносності (ЗТВ), відомої також як теорія гравітації Ейнштейна.

Над спеціальною теорією відносності Альберт Ейнштейн працював ще з початку 1900-их років. У 1904 році "Аннали фізики" отримали від Альберта Ейнштейна низку статей щодо статистичної механіки й молекулярної фізики. Їх опублікували у 1905 році, відкривши так званий "Рік чудес", коли чотири статті Ейнштейна зробили революцію в теоретичній фізиці і поклали початок теорії відносності. У ній Ейнштейн замінив розгляд частинок розглядом подій і перевернув уявлення про фотоефект і броунівський рух.

Основні постулати СТВ Ейнштейна: по-перше, усіх інерційних системах відліку фізичні процеси відбуваються однаково; по-друге, швидкість світла у вакуумі не залежить від руху джерела або приймача і однакова в усіх напрямах.

На сьогодні фізичне співтовариство вважає, що ці роботи заслуговували на Нобелівську премію, яка врешті-решт дісталася Ейнштейнові лише за роботу з фотоефекту. На той час спеціальну теорію відносності Ейнштейна розкритикували. Так, вчені як Дж. Томпсон та Г. Лоренц ще довго виступали з критикою СТВ.

Загальна теорія відносності, яку опублікували у 1915 році, розширила область застосування постулатів спеціальної теорії відносності на неінерційні системи відліку, включивши в себе також теорію гравітації. Загальна теорія побудована на принципі еквівалентності й розглядає викривлення в просторі-часі. Теорія відкрила шлях до побудови теорії Всесвіту — космології.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Для школярів готують новий навчальний предмет

×