22 вересня уряд схвалив "Концепцію державної цільової програми справедливої трансформації вугільних регіонів до 2030 року".

Програма спрямована на трансформацію вугільних регіонів. Одне з її головних завдань – окреслити вирішення соціально-економічних питань конкретних громад після закриття вугільних шахт. Понад 60 населених пунктів у 25 територіальних громадах стоять перед новими викликами. Найбільше це стосується Донецької, Луганської, Дніпропетровської, Львівської та Волинської областей. Там є мономіста, прив'язані до вугільної шахти або станції.

 

Як впоратися з цими викликами, розповіли фахівці на Форумі "Справедлива трансформація вугільних регіонів: від планів до дій". Його організували Центр екологічних ініціатив "Екодія", Луганський обласний правозахисний центр "Альтернатива" та німецька неурядова ГО "Germanwatch".

 

Продумані зміни в галузі – найактуальніше питання для шахтарських регіонів. Вони можуть дати людям робочі місця, зупинивши відтік робочої сили після закриття збиткових шахт. Але треба продумати, чи вистачить грошей для відновлення регіонів. На разі, відповідно до Концепції, прогнозована щорічна потреба в коштах державного бюджету з 2022 року – 400 млн гривень.

"Найбільший виклик трансформації вугільних регіонів - страх людей", - каже Саша Сольбах, мер німецького містечка Бедбург, представник самоврядних органів Рейнського басейну.

Німеччина заявила, що в найближчі два десятиліття відмовиться від вугілля, а останню шахту з видобутку кам'яного вугілля в країні вже закрили на початку 2019-го. Водночас німецькі фахівці останні кілька років діляться з Україною власним досвідом та закликають уряд не зволікати у цьому процесі.

"Німеччина вирішила наступного року відмовитися від роботи атомних електростанції, а з 2038 року - від вугілля. Зараз ми на третьому етапі трансформації. Україна також має поставити чітку дату відмови від вугілля і закриття шахт", - говорить Станіслав Тілліх, уповноважений Федерального Уряду Німеччини з питань структурних перетворень в українських вугільних регіонах.

Справедлива трансформація - модель розвитку регіону, що має забезпечити заробіток та перекваліфікацію шахтарям та їхнім сім'ям, на яких вплине процес відмови від викопного палива. Так вони отримають нові можливості для гідного життя.

До трансформації вугільних регіонів змусили, зокрема, кліматичні зміни. Повені, посухи, пожежі руйнують життя людей та спричиняють суттєві економічні збитки. У 2020 році рівень стихійних лих виявився в 6 разів вищим, ніж роком раніше. В свою чергу, спалення вугілля - основна причина змін клімату.

"Українська вугільна галузь – одна з найстаріших і найбрудніших у Європі. За даними міжнародного дослідження, у 2019 році викиди від українських вугільних електростанцій, ймовірно, призвели до смерті 2690 людей в Україні та 1315 в Європейському Союзі", - пояснює Наталя Гозак, виконавча директорка ГО Екодія.

 

Щороку вітчизняна вугільна промисловість потребує все більше державних дотацій. Лише за 2018-2019 роки Україна витратила на підтримку вугільної галузі 751 млн євро, що є найбільшою сумою прямих дотацій на виробництво електроенергії з вугілля серед країн Енергетичного співтовариства.

А за даними міжнародного дослідження "Економічні наслідки поступової відмови від використання вугілля в Україні до 2030 року", виведення збиткових шахт з експлуатації може обійтися у 146 млн євро – що значно дешевше, аніж намагатися втримати їх на плаву. В Україні зі 148 шахт 95 шахт розташовані на тимчасово не підконтрольній території. На сьогоднішній день працюють тільки 33 державні шахти, 29 з яких нерентабельні.

Для кожного вугільного міста не існує єдиної схеми трансформації. Рішення повинні прийматись за результатами аналізу кожного конкретного підприємства та регіону. Мають бути створені програми соціальної підтримки, професійного розвитку та перекваліфікації. Десь краще створити сонячну або вітрову електростанцію, а десь рекреаційну зону. Головне – поставити інтереси людей на перше місце.

"Уряд мусить запропонувати загальні програми перекваліфікації та розвитку підприємницького потенціалу у шахтарських регіонах. При цьому, місцева влада має допомогти національній визначити чіткі профілі людей, яким треба буде допомога: їхній вік, інтереси, потреби та інше", - зазначає Валентина Москаленко, радниця прем'єр-міністра України з питань регіональної політики.

 

В Україні поки ніхто не говорить про повну відмову від вугілля з конкретними датами. Процес буде складним та тривалим, тому що йдеться про долю десятків тисяч шахтарів та їхніх сімей.

"Це буде шок, з якого боку не підійти. Але якраз справедлива трансформація покликана його послабити При цьому, ця трансформація може бути приречена на провал, якщо не буде зроблений аналіз економічного потенціалу регіону та потреб вивільнених працівників", - продовжує Сергій Савчук, національний координатор Міжнародної організації праці в Україні.

 

У 2019 році міські голови шести вугільних міст Донецької області, три громадські організації з регіону та Донецька торгово-промислова палата об'єдналися у "Платформу сталого розвитку вугільних міст". Так вони разом розробляють спільні проєкти з різних напрямків (розвиток відновлюваних джерел енергії, освіти тощо) та комунікують власні потреби та пропозиції до української влади та міжнародних партнерів. Наразі до Платформи входять 9 міст.

За останні роки представники Платформи уже розробили деякі ідеї проєктів. Наприклад, у Вугледарі та Покровську є перспектива запуску індустріального парку, який зміг би забезпечити роботою частину шахтарів. Також є ідеї для використання шахтної води як альтернативи для водо- та теплозабезпечення міст, встановлення сонячних електростанцій на муніципальних будівлях та аналіз потенціалу біоенергетики у шахтарських регіонах.

"Держава перерахувала у місто Торецьк серйозні кошти, за рахунок яких вдасться побудувати 5 тепличних комбінатів. Це дасть 30-40 робочих місць. Тут зможуть працювати або шахтарі, або члени їхніх родин", - розповідає Василь Чинчик, керівник військово-цивільної адміністрації міста Торецьк, представник Платформи сталого розвитку.

У 2020 році ГО Екодія та представництво Фонду ім. Фрідріха Еберта провели дослідження – чим українські шахтарі хотіли б займатися після закриття шахт. Опитані демонструють готовність працювати у тих сферах, що гарантують гідний рівень життя: ІТ-технології, психологія, юриспруденція, служба в поліції. Люди середнього віку готові працювати на виробництві плитки та цегли, сільгосптехніки, обладнання для отримання альтернативної енергії, соків чи кондитерських виробів.

 

Тому уряд має зробити все можливе, аби відкриття нових інноваційних підприємств, розвиток малого і середнього бізнесу в шахтарських регіонах були в пріоритеті. Так можна буде забезпечити не лише створення нових робочих місць, це ще й попередить появу нової моноіндустрії.

Крім цього, важливо не забувати, що для забезпечення справедливої трансформації вугільного сектору потрібна тісна співпраця місцевого, регіонального та національного рівнів. Всі процеси мають плануватися завчасно, з угодженими датами та планами, ґрунтуючись на стратегічному баченні розвитку шахтарських регіонів. Водночас під час розробки програм перекваліфікації мають бути враховані інтереси та потреби шахтарів, їхніх сімей.

×